ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ МІЖОСОБОВОГО СПІЛКУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Анотація

У статті досліджується психологічна складова міжособового спілкування державних службовців як важливий чинник ефективності публічного управління, особливо в умовах воєнного стану та післякризового відновлення України. Автор акцентує на тому, що здатність державного службовця до налагодження конструктивного діалогу, прояву емоційної гнучкості та підтримання позитивного комунікативного клімату в колективі – є не лише проявом особистих якостей, а й складовою професійної спроможності. На основі емпіричного дослідження, проведеного серед державних службовців Одеського регіону (міграційні органи, адміністративні служби, органи внутрішніх справ), виявлено типові труднощі у спілкуванні: схильність до формалізованих відповідей, уникання конфліктів, емоційну відстороненість. Застосована методика Т. Лірі дозволила глибше оцінити стилі спілкування, а також виявити внутрішні конфлікти між уявленням про «ідеального себе» і реальним комунікативним стилем. В результаті психологічного втручання (консультацій і просвітницької роботи) відбулося позитивне зрушення в емоційній обізнаності та зниження напруги в колективах. У статті запропоновано практичні шляхи оптимізації комунікації: впровадження тренінгів з емоційного інтелекту, розвиток асертивної поведінки, підготовка внутрішніх фасилітаторів. Зазначається, що турбота про психологічну культуру спілкування – це не додатковий бонус, а необхідність, без якої державна служба не зможе функціонувати ефективно в умовах високих суспільних очікувань, невизначеності та стресу. Створення емоційно безпечного середовища в державних установах розглядається як стратегічний напрям сучасної кадрової політики. Водночас наголошується на потребі інституціоналізації таких практик у системі підвищення кваліфікації державних службовців та підтримки з боку державної кадрової політики.