ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Анотація

Стаття присвячена проблемі психологічного благополуччя педагогів, що працюють в системі інклюзивної освіти в умовах війни, та дослідженню взаємозв’язку між психологічним благополуччям і емоційним інтелектом. Психологічне благополуччя розглядається як динамічна суб’єктивна когнітивно-афективна оцінка індивідом якості власного життя та окремих його сфер (стосунки, професійна діяльність, освіта, особистісний розвиток, стан фізичного та ментального здоров’я, дозвілля, безпека, забезпеченість ресурсами та ін.), повноти особистісної самореалізації відповідно до життєвих цілей, системи цінностей, уявлень, настанов, умов життєдіяльності. Емоційний інтелект педагога визначає його здатність ідентифікувати, розуміти й регулювати емоційний стан свій та інших учасників освітнього середовища, впливає на самоусвідомлення, сприйняття ситуації, професійних завдань, самомотивацію, поведінку, взаємодію з іншими людьми. Професійна діяльність педагогів, які працюють у системі інклюзивної освіти, ускладнюється через нестабільну ситуацію та загрози для життя й безпеки через війну в Україні. Емпіричне дослідження показало, що високий рівень суб’єктивного благополуччя властивий тільки 4,5% освітян, 72,8% педагогів характеризуються помірним рівнем суб’єктивного благополуччя, а 22,7% респондентів – низьким. Більшість педагогічних працівників є досить емпатій- ними, здатними ідентифікувати емоції, розуміти емоційний стан і почуття свої та інших учасників освітнього серед- овища, усвідомлювати зв’язок між емоціями та людською поведінкою, втім значна частина освітян мають певні труднощі із саморегуляцією та самомотивацією. 59,1% опитаних нами педагогічних працівників характеризуються середнім рівнем емоційного інтелекту, 31,8% – низьким і лише 9,1% – високим. Кореляційний аналіз виявив взаємозв’язки між рівнем емоційного інтелекту та психологічним благополуччям працівників системи інклюзивної освіти. Емоційний інтелект може бути особистісним ресурсом для психологічного благополуччя педагогічних працівників, а особливо його значення зростає у кризових умовах життєдіяльності людини і суспільства. Результати дослідження можуть бути впроваджені у практику роботи практичних психологів навчальних закладів для розробки програм психологічного супроводу педагогічних працівників, що реалізують інклюзивні освітні практики.