Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія

ТИПИ ОСОБИСТОСТІ: ВІД ПОПУЛЯРНИХ ЯРЛИКІВ ДО НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНИХ МОДЕЛЕЙ

І. А. Гуляс — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз типологій особистості в контексті співвідношення популярних психологічних ярликів і науково обґрунтованих моделей. Актуальність дослідження зумовлена значним поширенням спрощених типологічних схем у масовій психології та практичному дискурсі, що нерідко супроводжується редукцією полівимірної психічної реальності до статичних категорій. Показано, що популярні типології, попри їхню евристичну привабливість і комунікативну зручність, характеризуються низьким рівнем емпіричної валідності, обмеженою прогностичною цінністю та схильністю до формування когнітивних упереджень і стереотипізації. Проаналізовано основні науково обґрунтовані підходи до типологізації особистості, зокрема п’ятифакторну модель особистості, класичні та сучасні теорії темпераменту, а також інтегративні моделі, що поєднують мотиваційні, регуляторні та рисові компоненти. Обґрунтовано, що наукові моделі забезпечують більш адекватний опис індивідуально-психологічних відмінностей, оскільки розглядають особистість як полівимірну, ієрархічно організовану та динамічну систему, чутливу до контексту й розвитку впродовж життєвого шляху. За допомогою порівняльного аналізу виявлено часткові концептуальні перетини між популярними ярликами та науковими моделями, водночас підкресливши принципові методологічні відмінності між ними. Аргументовано доцільність інтегративного підходу до використання типологій особистості, за якого популярні класифікації можуть виконувати допоміжну, орієнтаційну функцію, тоді як науково обґрунтовані моделі залишаються методологічною основою психодіагностики, наукових досліджень і професійної психологічної практики. Отримані результати можуть бути використані у наукових дослідженнях, освітніх програмах та прикладній психологічній практиці.

ФОТОТЕРАПІЯ ЯК НАПРЯМОК АРТ-ТЕРАПІЇ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

С. І. Мазур — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз фототерапії як самостійного напряму арт-терапії, що ґрунтується на використанні фотографії як засобу психологічної допомоги, самопізнання та особистісної трансформації. Обґрунтовано місце фототерапії у структурі сучасних арт-терапевтичних підходів з урахуванням тенденцій розвитку візуальної культури та цифровізації суспільства. Розкрито специфіку фотографії як проективного, символічного й комунікативного медіуму, здатного актуалізувати емоційний досвід, спогади, ідентифікаційні процеси та внутрішні конфлікти особистості. Визначено основні функції фототерапії: рефлексивну, комунікативну, структуруючу, мотиваційну, терапевтичну, когнітивну та естетичну. Охарактеризовано методи роботи, зокрема аналіз особистих і сімейних фотографій, створення нових зображень, ведення фотощоденників, фотоколаж, проєктивну інтерпретацію світлин, фотографічну нарацію та діалог із образом. Підкреслено, що фототерапія не потребує спеціальної мистецької підготовки, оскільки її ефективність зумовлена не естетичною цінністю зображення, а його здатністю виступати носієм особистісних смислів. Проаналізовано наукові підходи до розуміння фототерапії у працях Джуді Вайзер, Ноа Хасс-Коен, Ребекка Бокоч. Показано міждисциплінарний потенціал фототерапії на перетині психології, психотерапії, педагогіки та нейронаук. Обґрунтовано її значення для розвитку самовираження, емоційної регуляції, формування наративної й культурної ідентичності, інтеграції травматичного досвіду в особистісну історію.

ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ЕМОЦІЙНОЇ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ У ЖІНОК В УКРАЇНІ

Д. С. Тупікова, К. Л. Мілютіна, Р. А. Абдряхімов, В. С. Білоус — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Метою роботи було виявити, описати та проаналізувати психологічні наслідки емоційної співзалежності у жінок, а також дослідити специфіку її проявів у сучасних соціально-культурних умовах України. Особливу увагу приділено тому, як емоційна співзалежність впливає на емоційний стан, рівень суб’єктивного благополуччя, життєву енергію та здатність до побудови гармонійних міжособистісних стосунків. У дослідженні взяли участь 90 жінок віком від 18 до 67 років, що дало змогу охопити різні вікові категорії та простежити, як співзалежні патерни поведінки можуть проявлятися на різних етапах життєвого циклу. Учасницям було запропоновано комплекс психодіагностичних методик для оцінки рівня емоційної співзалежності, тривожності, депресивних тенденцій, психологічного благополуччя та суб’єктивного відчуття втоми. Результати дослідження засвідчили, що в більшості жінок рівень співзалежності є помірним, однак значна частина респонденток демонструє виражену залежність від емоційного стану інших людей. Такі риси супроводжуються більш високими показниками тривожності та частішими скаргами на емоційне виснаження. Водночас депресивні симптоми серед учасниць виявлялися менш системно, що може свідчити про компенсаторні механізми, завдяки яким жінки намагаються підтримувати видимість психологічної стабільності. Подальший аналіз показав, що зі зростанням рівня емоційної співзалежності знижується суб’єктивне відчуття благополуччя, задоволеності життям та емоційного комфорту, а також зростає ймовірність хронічної втоми. Кореляційний аналіз підтвердив наявність статистично значущих зв’язків між рівнем співзалежності та емоційними показниками, що підтверджує висунуту гіпотезу про негативний психологічний ефект співзалежності. Отримані результати мають практичне значення для психологічного консультування, психотерапії та профілактики емоційного виснаження у жінок, які перебувають у залежних міжособистісних стосунках.

КОМУНІКАЦІЯ, ІНТЕРАКЦІЯ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І АВТОНОМІЯ ПСИХОЛОГА-КОНСУЛЬТАНТА В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Л. О. Калмикова, Г. В. Калмиков, Т. В. Кириченко — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті розглядаються провідні аспекти професійної діяльності психологів-консультантів у сфері охорони здоров’я. Зазначається, що психологи з такою спеціалізацією затребувані в сучасних умовах функціонування медичних установ, санаторіїв, профілакторіїв, де люди відновлюють не тільки соматичне, а й психічне здоров’я, користуючись послугами психолога. Отже, допомога психолога-консультанта це вимога часу. В статті визначається, що комунікація й інтеграція психолога-консультанта в охороні здоров’я – це комплексна взаємодія з пацієнтами, їхніми сім’ями та колегами, спрямована на сприяння лікуванню та підтримку, що вимагає дискурсивного впливу, довірливої бесіди, емпатії, активного слухання, уміння вибудовувати довіру та створювати комфортну атмосферу, а також знання специфіки медичного середовища, що включає повагу до пацієнта, компетентність та співпрацю з лікарями для створення комплексу. Зауважується, що в сучасній психоконсультаційній практиці спостерігається некоректне вживання і тлумачення комунікації й інтеракції. Прояви інтеракції часто необґрунтовано відносять до комунікації. Проте сучасна психологія розмежовує ці феномени, а саме: до комунікації відносить суто мовленнєві процеси: говоріння (висловлювання), аудіювання (сприймання і розуміння), читання і письмо, а до інтеракції – взаємодію (немовленнєву), співпрацю, співробітництво, прояв ставлення, взаємовідносини, де є місце для вияву поваги, емпатії, доброзичливості тощо. Також в статті розглядаються специфічні особливості комунікації й інтеракції психологів-консультантів в охороні здоров’я, їхньої відповідальності та автономії, зазначається, що вони мають спрямовувати свої дії на доцільну взаємодію з пацієнтами, розуміти відмінності між комунікацією й інтеракцією, що сприяє підвищенню результативності психоконсультаційної роботи; розкривається суть принципів пацієнтоцентричності та міждисциплінарної взаємодії, основні аспекти діяльності (сеттінг, психоутворення, робота з кризою); висвітлюються провідні правила відповідальності (компетентність, конфіденційність, поінформована згода, професійні кордони, благополуччя клієнта та ін.); визначається автономія психолога-консультанта, як баланс між професійною незалежністю та жорсткими клінічними протоколами.

ФАКТОРИ РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ КОРЕКЦІЇ

Н. С. Карвацька, Н. В. Васильєва, В. М. Пашковський, О. С. Юрценюк — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Тривалі військові конфлікти в Україні здійснюють руйнівний вплив на психічне здоров'я населення. Вразливішою верствою населення до стресових ситуацій є студентська молодь. З метою вивчення факторів ризику виникнення розладів харчової поведінки в умовах хронічного стресу, а також розробки ефективних психокорекційних втручань проведено обстеження 300 студентів. Учасники були розділені на експериментальну та контрольну групи по 150 осіб у кожній. Експериментальна група проходила психокорекційну програму, контрольна – лише тестування до і після. Використовували клінічний, клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний, експериментально-психологічний та статистичний методи дослідження. На 1-му етапі виявили високі рівні тривожності, депресивності, невротизації, емоційної нестійкості, виснажливості, розлади харчової поведінки. На 2-му етапі для експериментальної групи розробили психокорекційну програму з елементами когнітивно-поведінкової терапії, методів релаксації та розвитку усвідомленості. На 3-му етапі провели повторне тестування обох груп. Після проведення психокорекційних та психотерапевтичних заходів в експериментальній групі спостерігали достовірне зниження рівня тривожності, депресивності, невротизації з покращенням емоційного стану здобувачів освіти, зменшенням розладів харчової поведінки. У патогенезі розладів харчової поведінки серед студентської молоді у воєнний час стрес є одним із провідних чинників. Особливо вразливими є особи з високою емоційною чутливістю, низькою стресостійкістю. У них виявили високі рівні тривожності, депресії, невротизації та емоційного виснаження із РХП. Комплексна психотерапевтична допомога та профілактика сприяє покращенню психоемоційного стану студентів, формуванню адаптивної поведінки та здорової самооцінки. Після участі у програмі спостерігали достовірне зниження рівня тривожності, депресивності та покращення емоційного стану здобувачів освіти.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ МЕДІАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЛІДЕРА У РОЗВ’ЯЗАННІ ФІНАНСОВИХ КОНФЛІКТІВ

О. В. Чернякова, О. Д. Гришко — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексне теоретичне осмислення соціально-психологічних засад розвитку медіативної компетентності лідера у контексті врегулювання фінансових конфліктів в організаційному середовищі. Актуальність дослідження зумовлена зростанням частоти та інтенсивності конфліктів фінансового характеру у межах професійної взаємодії, що вимагає пошуку нових ефективних підходів до їх розв’язання. У межах роботи проаналізовано психологічну природу конфліктності особистості, виявлено її структурні компоненти, типи прояву та чинники формування. Показано, що конфліктність є не лише деструктивною ознакою, а й потенційно адаптивним механізмом реагування в умовах соціального напруження. Обґрунтовано значущість конструктивної конфліктності як передумови для формування навичок переговорної взаємодії. Особливу увагу приділено аналізу лідерства як чинника модерації конфліктних ситуацій. Підкреслено, що ефективний лідер сучасного типу має не лише реалізовувати адміністративні функції, а й володіти здатністю до діалогічної взаємодії, емоційної регуляції та фасилітації процесу переговорів. Медіативна компетентність у цьому контексті розглядається як інтегральна характеристика управлінської ефективності. У статті узагальнено основні компоненти цієї компетентності: когнітивний, емоційно-регулятивний і поведінковий. Акцентовано, що її розвиток потребує спеціальних освітніх технологій, зокрема тренінгових програм соціально-психологічного спрямування. Розкрито можливості застосування соціально-психологічного тренінгу як ефективного засобу формування медіативної компетентності лідера. Запропоновано трирівневу структуру тренінгу, що передбачає діагностику, навчальний етап та закріплення отриманих навичок. Зроблено висновок, що соціально-психологічний тренінг є ефективним інструментом для формування компетентного лідера-медіатора. Це дозволяє не лише підвищити ефективність управлінських рішень, а й сформувати внутрішню культуру взаємодії в організаціях, орієнтовану на партнерство, діалог і стійке вирішення суперечностей.

ДОВІРА ЯК КОГНІТИВНЕ РІШЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ШУМУ І ЗМІЩЕННЯ

В. В. Швед — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті довіру розглянуто як когнітивно зумовлене рішення, що забезпечує перехід від невизначеності до дії в умовах ризику та неповноти інформації. Показано, що на індивідуальному рівні довіра проявляється у вигляді повсякденних мікрорішень (покластися на власне судження, прийняти інформацію з джерела, погодитися на взаємодію), тоді як на інституційному рівні вона впливає на легітимність управлінських рішень, прийняття правил і кооперацію громадян з інституціями. Теоретичну основу аналізу становлять двопроцесні моделі мислення, у межах яких Система 1 продукує швидкі інтуїтивні оцінки надійності на основі доступних сигналів, а Система 2 здатна здійснювати контроль і корекцію за наявності часу, уваги й мотивації. Обґрунтовано, що довіра формується не лише як результат доказової перевірки, а й як продукт людських суджень, які структурно схильні до похибок. Центральним предметом статті визначено вплив двох типів помилок судження зміщення (bias) і шуму (noise) на формування самодовіри та інституційної довіри. Показано, що зміщення як систематична похибка зсуває оцінки у передбачуваному напрямі через підміну доказових критеріїв швидкими сигналами (статус, упевненість, привабливість, когнітивна легкість, знайомість), що породжує типові викривлення довіри (на кшталт «переконливо тобто правдиво»). Шум описано як випадкову варіативність рішень за однакових умов, пов’язану з контекстом і станом суб’єкта (втома, стрес, емоційний фон, порядок розгляду, прайминг), яка знижує узгодженість і передбачуваність оцінок. Доведено, що для інституційної довіри критичними є два «сигнали безпеки» для Системи 1: послідовність рішень (низький шум) і неупередженість процедур (низьке зміщення); їх ослаблення підвищує сприйнятий ризик і стимулює недовіру як адаптивну стратегію. Запропоновано процедурні орієнтири підвищення якості рішень про довіру у надважливих сферах через стандартизовані критерії, незалежність суджень, структуровані протоколи, інструменти верифікації та моніторинг варіативності й перекосів за умов прозорості та підзвітності.

ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩИХ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

Т. А. Яновська, Н. О. Гончарова, А. С. Харченко — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Дана стаття присвячена теоретичному і практичному дослідженню проблеми психологічних умов розвитку професійно значущих лідерських якостей майбутніх керівників закладів освіти. Характеризується сутність феноменології лідерства у психологічній літературі. Лідерство розуміється як соціальне явище, яке проявляється в організованих групах, що прагнуть спільної мети; ставлення домінування та підпорядкування у системі міжособистісних відносин; здатність впливати на окремі особи та групи; вміння працювати з людьми та спрямовувати їх до оптимального результату; ефективна комунікація; вміння керувати іншими людьми й самим собою; висока міра самостійності та критичності мислення, особистісна активність, рефлективність та ініціативність. Розглянуто особливості розвитку професійно важливих лідерських якостей майбутніх керівників закладів освіти, де дослідницька робота розвиває творчі та інтелектуальні здібності, а педагогічні цілі спонукають до глибокого узагальнення та систематизації матеріалу. Проаналізовано функціональний прояв лідерства, який визначається різноманітністю лідерських якостей від інтелектуальних здібностей до організаторської проникливості. Аналізуються методичні основи емпіричного дослідження психологічних умов розвитку професійно значущих лідерських якостей майбутніх керівників закладів освіти: діагностика лідерських, комунікативних і організаторських здібностей, спрямованість особистості на мотивацію успіху. Дані методики відповідають специфіці досліджуваного явища, дозволяють розкрити різні аспекти дослідження психологічних умов розвитку професійно значущих лідерських якостей майбутніх керівників закладів освіти. Проаналізовано організацію дослідження, результати діагностики психологічних умов розвитку професійно значущих лідерських якостей майбутніх керівників закладів освіти: характеристика лідерських здібностей; комунікативних та організаторських здібностей студентів; рівня мотивації до успіху.

РОЛЬ ЕМОЦІЙНОЇ ДИСРЕГУЛЯЦІЇ У ФОРМУВАННІ ІМПУЛЬСИВНИХ РІШЕНЬ У СТРУКТУРІ МЕЖОВОЇ ОСОБИСТОСТІ

М. В. Жилін — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження зумовлена зростанням наукового та клінічного інтересу до механізмів, що пов’язують емоційну дисрегуляцію з імпульсивною поведінкою при межовій організації особистості. Мета статті – з’ясувати, як порушення емоційної регуляції обумовлює імпульсивні способи ухвалення рішень в осіб із межовими особистісними характеристиками. Методологія дослідження ґрунтується на системному аналізі сучасних теоретичних моделей, порівняльному огляді емпіричних досліджень (2020–2025 рр.), а також теоретичній інтерпретації даних із позицій когнітивного, нейропсихологічного й поведінкового підходів. Встановлено, що імпульсивні рішення в структурі межової особистості формуються внаслідок взаємодії афективного перевантаження, порушень виконавчих функцій, стійких когнітивних викривлень та зміненого сприйняття соціальних сигналів. Виявлено, що емоційна дисрегуляція є механізмом, який запускає сукупність реакцій, що знижують здатність до когнітивного контролю та раціонального вибору. Показано, що нейробіологічний дисбаланс між лімбічними структурами та префронтальною корою посилює реактивність і сприяє формуванню швидких поведінкових відповідей. З’ясовано, що імпульсивність не є автономним симптомом, а постає наслідком системної взаємодії емоційних, когнітивних і міжособистісних механізмів, що створює підґрунтя для цілеспрямованої психокорекції. Практична значущість результатів полягає в можливості застосування запропонованих психокорекційних підходів для розроблення індивідуальних програм психологічної допомоги, спрямованих на зменшення імпульсивних проявів, підвищення емоційної стабільності та покращення міжособистісного функціонування осіб із межовою організацією особистості.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД РОЗВИТКУ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Л. П. Міщиха, О. О. Савенко-Кобилкіна — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті порушується проблема психологічного супроводу розвитку резильєнтності студентів в умовах війни шляхом розроблення та концептуального обґрунтування програми розвитку і зміцнення резильєнтності студентської молоді з урахуванням сучасних психолого-педагогічних підходів до формування стресостійкості, емоційної регуляції та соціальної адаптації. Програма охоплює консультативно-діагностичний етап (оцінка потреб студентів, ознайомлення з поняттям резильєнтності, формування мотивації до участі у програмі), корекційно-розвивальний етап (впровадження психологічних практик – майндфулнес, дихальних вправ, когнітивної реструктуризації, проведення групових дискусій і практик, спрямованих на розвиток соціальних зв’язків через взаємодію між учасниками) та рефлексивно-оцінний етап (підведення підсумків, анкетування, самооцінка змін і формування планів подальшої самопідтримки). Особливе значення мають психологічні практики й техніки, які допомагають студентам зміцнювати внутрішні ресурси, долати вплив стресових подій, розвивати здатність до емоційної саморегуляції, формувати культуру взаємопідтримки, знижувати рівень тривожності та психоемоційного виснаження, а також підвищувати академічну й соціальну мотивацію. Серед основних методів використовуються когнітивно-поведінкова терапія, майндфулнес-практики, вправи на розвиток усвідомленості та контролю дихання, тілесно-орієнтовані практики, що сприяють підвищенню стресостійкості та формуванню адаптивних моделей поведінки. Перспективою подальших досліджень визначено проведення формувального експерименту з метою верифікації ефективності програми психологічного супроводу розвитку резильєнтності студентської молоді в умовах війни.

ПСИХОЛОГІЯ СЕКСУАЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНІЙ ПАРАДИГМІ

О. О. Когут — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

В епоху інформаційних технологій ми спостерігаємо зміну наукової парадигми в сфері розвитку сексуальної культури суспільства. Ці зміни сприяють як успішним тенденціям формування сексуальної самоідентичності молоді так і девіантним. Низький рівень культури сексуального розвитку сприяє некритичному ставленню молоді до секс-контенту в мережах інтернет, сексуальному насильству. Тож розвиток сексуальної частини самосвідомості, як частини здорової особистості є важливим психолого-педагогічним завданням в епоху сучасності. Метою статті є теоретичний аналіз та узагальнення суб’єкт-об’єктної взаємодії психології сексуальності особистості й сексуальної культури суспільства в різних наукових напрямах; виокремлення пошуково-освітніх критеріїв діагностики та розвитку культури сексуального розвитку особистості. Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури епохи сучасності на обрану для дослідження тему, критичний аналіз теми в розрізі ведучих психологічних напрямів, систематизація результатів дослідження та виокремлення критеріїв дослідження психології сексуальності особистості. Результати: У статті надано теоретичний аналіз проблеми формування культури сексуальності, зокрема сексуальної самоідентифікації особистості. Проаналізовано тему в аспекті різних напрямів дослідження. Виокремлено критерії дослідження та розвитку психології сексуальності особистості в сучасній парадигмі. Висновки: Критерії розвитку психології сексуальності особистості досліджено через призму співвідношення суб’єкт-об’єктної взаємодії, де суб’єктом є сексуальна самоідентифікація особистості, а об’єктом сексуальна культура соціума, з яким вона взаємодіє. Дана взаємодія видозмінюється в різних наукових концепціях. Тож простежується наступні форми взаємовпливу сексуальної культури соціума і сексуальної самоідентифікації особистості: детермінованість, синергетичність, діалогічність, духовність, семантичність, двосторонність і творчо-орієнтованість, метакогнітивість та самоконструювання реальності. На основі чого нами виокремлено критерії формування та діагностики сексуальної культури особистості: ціннісний, рефлексивний, духовний, психоаналітичний, інформаційний, емоційний, етичності та екзистенційної відповідальності, комунікативний, соціально-правовий, освітньо-педагогічний.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ТА СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ У РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

У. Б. Михайлишин, І. В. Юхименко, О. М. Довжанин — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено дослідження проблеми взаємозв’язку лідерських якостей та стресостійкості особистості у ранньому юнацькому віці. На основі теоретичного аналізу наукових підходів визначено, що поняття лідерства не має однозначного трактування. У загальному лідерство характеризується як складний соціально-психологічний феномен, розглядається як процес управління соціальною групою, детермінований суспільними відносинами. Лідер висувається для забезпечення ефективної організації спільної діяльності. Виокремлюють такі основні якості лідера як упевненість у собі, емоційну стійкість, активність, енергійність, компетентність та здатність впливати на інших. Проаналізувавши основні наукові положення з’ясовано, що стресостійкість розглядають як інтегративну, динамічну властивість особистості, що забезпечує здатність зберігати ефективність діяльності в умовах значних інтелектуальних, емоційних і вольових навантажень. Стійкість до стресу виражається у вмінні особистості протистояти впливу стресогенних чинників та адаптуватися до складних ситуацій. Проведено емпіричне дослідження взаємозв’язку лідерських якостей та стресостійкості особистості у ранньому юнацькому віці. Для діагностики обрано наступні методики: методика діагностики типів лідерства (М. Белбін); методика діагностики стійкості до стресу (Максименко С. Д., Карамушка Л. М., Зайчикова Т. В.); методика діагностики психологічного стресу «Шкала психологічного стресу PSM-25» (Л. Лемур, Р. Тесье, Л. Філліон). За допомогою зазначених методик виявлено, що у вибірці переважає прояв таких типів лідерства як «людина контактів», «людина групи» та «людина ідеї». Найменше проявляється тип лідерства «перфекціоніст». Визначено, що у переважної частини досліджуваних виражений високий рівень стійкості до стресу та низький рівень психологічного стресу. За допомогою статистичної обробки даних (коефіцієнт кореляції Пірсона) встановлено взаємозв’язок між типами лідерства та стресостійкістю, рівнем психологічного стресу. В учнів з вираженими типами лідерства, такими як практичний організатор, природний лідер, людина дії, людина ідеї, людина контактів, суддя та людина групи помітний високий рівень стресостійкості та низький рівень психологічного стресу. В учнів із вираженим типом лідерства як перфекціоніст нижчий рівень стресостійкості та високий рівень психологічного стресу.

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІ ЕМОЦІЙНОГО БАЛАНСУ СТУДЕНТІВ

О. А. Самойленко, І. З. Майданюк, І. В. Полілуєва — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванні можливостей арт-терапевтичних технологій у формуванні емоційного балансу студентів та систематизації підходів до їх використання в освітньому процесі ЗВО при професійній підготовці майбутніх фахівців. Методологічну основу становлять системний підхід, компетентнісний підхід, діяльнісний підхід і ресурсний підхід; застосовано теоретичний аналіз і синтез наукових джерел, порівняльно-логічний аналіз підходів, а також узагальнення, систематизацію та типологізацію арт-терапевтичних технологій для освітнього контексту. У результаті обґрунтовано авторське розуміння емоційного балансу студентів. Систематизовано підходи до формування емоційного балансу в освітньому середовищі закладу вищої (організаційно-педагогічні засади цифрового навчання й індивідуального супроводу; ресурсно орієнтовані практики саморегуляції та роботи з копінг-стратегіями; психологічно орієнтовані технології, серед яких окреслено місце арт-терапевтичних форм у дистанційних і гібридних форматах). Арт-терапевтичні технології в освітньому застосуванні подано як педагогічно організовані практики, що поєднують творчу діяльність із підтримкою саморегуляції та ресурсності за умови чіткої термінологічної й методичної рамки, дотримання вимог психологічної безпечності й включеності та розмежування освітніх арт-методів і клінічної допомоги. Практичну частину статті репрезентовано авторськими вправами, які формують послідовну траєкторію підтримки емоційного балансу: від первинного структурування ресурсів і напруження, через символічне опрацювання досвіду та формування опор і конкретних кроків самопідтримки, до рефлексивного закріплення змін у медіатворчості та підтримувальному зворотному зв’язку. Перспективами подальших розвідок є уточнення ролі викладача та рівня його готовності до впровадження психологічно орієнтованих практик, зокрема емпірична перевірка зв’язку між підготовленістю викладача і результатами їх застосування у студентів, а також якістю організації зворотного зв’язку й дотриманням вимог психологічної безпечності.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ СТІЙКОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО «Я» ВИКЛАДАЧІВ СОЦІОНОМІЧНОЇ СФЕРИ В УМОВАХ ОСВІТНЬОГО СТРЕСУ

С. О. Ставицька — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Сучасна освітня система функціонує в умовах підвищеного рівня психологічного і соціального навантаження. Це зумовлює зростання освітнього стресу та актуалізує проблему збереження стійкості професійного «Я» викладачів соціономічної сфери. Тривалі трансформаційні зміни освітньої сфери, цифровізація та кризові соціальні умови підсилюють ризики розвитку професійного виснаження та дестабілізації професійної ідентичності. Тривалий хронічний стрес спричинює необхідність ґрунтовного теоретичного осмислення впливу психологічних чинників на формування професійної стійкості спеціалістів, серед яких провідне місце займають викладачі соціономічної сфери. Мета роботи – теоретично узагальнити та системно проаналізувати психологічні чинники стійкості професійного «Я» викладача соціономічної сфери в умовах освітнього стресу з акцентом на професійній ідентичності, самоефективності та резильєнтності фахівця. Результати. У результаті проведеного теоретико-оглядового аналізу сучасних наукових досліджень встановлено, що стійкість професійного «Я» викладачів формується як багаторівнева динамічна система індивідуальних психологічних ресурсів. Професійна ідентичність визначає смислову цілісність професійного самосприйняття особистості, тоді як професійна самоефективність є механізмом реалізації цієї ідентичності в умовах освітнього навантаження. Резильєнтність стає інтегративним ресурсом адаптації, що забезпечує підтримання професійної ефективності та психологічної рівноваги. Запропоновано концептуальне розмежування нормативної функціональної резильєнтності та трансформаційної резильєнтності, що відображають різні рівні стійкості професійного «Я» викладачів, залежно від інтенсивності освітнього стресу. Встановлено суттєву роль соціального контексту та колегіальної підтримки у модерації впливу стресових чинників. Висновки. Теоретично доведено, що стійкість професійного «Я» викладача соціономічної сфери є результатом взаємодії професійної ідентичності, самоефективності, резильєнтності та умов соціального середовища, що обґрунтовує необхідність комплексного підходу до її вивчення та підтримки в умовах освітнього стресу.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ОПИТУВАЛЬНИКА «КОРОТКА ШКАЛА МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я» ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

В. І. Барко, В. В. Барко, П. В. Макаренко — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз психодіагностичних можливостей відомого зарубіжного опитувальника «Коротка шкала ментального здоров’я» (КШМЗ), розробленого у 2007 році Кізом [16]. Він оцінює загальний стан ментального здоров’я через три складові: емоційну, соціальну і психологічну. Зазначений опитувальник має високі психометричні показники внутрішньої узгодженості, надійності й валідності. Актуальним завданням є українськомовна адаптація КШМЗ. Проведено емпіричне дослідження за участю курантів Національної академії Національної Гвардії, в процесі якого розроблено українськомовний варіант опитувальника, а також встановлені його психометричні показники і статистичні норми. В результаті дослідження отримані надійні, внутрішньо узгоджені шкали з високим рівнем відтворюваності. Так, для шкал опитувальника коефіцієнт Кронбаха становить 0,70-0,81; коефіцієнти кореляції між результатами двох послідовних опитуваннь курсантів коливаються від 0,85 до 0,88 (р≥0,01). Кореляція між шкалами українськомовного варіанту опитувальника та оригіналу є доволі високою, коефіцієнти кореляції між однойменними шкалами становлять від 0,82 до 0,88 (р≥0,05 і р≥0,01). КШМЗ має задовільні показники критеріальної валідності, вони становлять від 0,19 до 0,62. Встановлені також середньостатистичні норми для шкал і загального показника стану ментального здоров’я, переважна більшість курсантів володіють середнім (37%) або вищим від середнього (42%) загальним рівнем ментального здоров’я. Приблизно десята частина респондентів продемонстрували високий (9%) і нижчий за середній рівні (12%). Більшість отриманих значень індексів складових ментального здоров’я також перебувають приблизно в інтервалі середнього(40-39%) та вищого за середній рівнів (41-44%). Найбільш розвинутою є психологічна складова ментального здоров’я, найменш – емоційна. Таким чином, українськомовний варіант опитувальника характеризується задовільними показниками внутрішньої узгодженості шкал, надійності (ретестової і паралельних форм), а також критеріальної валідності.

ДЕФОРМАЦІЯ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ЧИННИК КОРУПЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

О. О. Бартошевич — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано та емпірично перевірено положення про те, що корупційна поведінка військовослужбовців у період воєнного стану зумовлюється не лише інституційними та правовими факторами контролю, а й психологічними змінами у сфері правової свідомості. У теоретичному блоці корупцію розглянуто як наслідок трансформації нормативно-ціннісних орієнтирів, послаблення внутрішніх механізмів саморегуляції та зміщення від правових норм до ситуативної доцільності. Показано, що деформація правосвідомості може проявлятися у формах правового нігілізму, цинізму, конформного прийняття норм або їх інструментального використання, що створює внутрішню легітимацію порушень і знижує бар’єри моральної відповідальності. Наголошено, що у військовому середовищі (ієрархія, стрес, дефіцит ресурсів, концентрація владних повноважень) ризики таких деформацій посилюються. Емпіричне дослідження проведено серед військовослужбовців, розподілених на дві групи залежно від наявності або відсутності досвіду залученості до корупційних практик. Застосовано опитувальник «Ставлення до права» та порівняльний аналіз міжгрупових відмінностей. Встановлено, що для групи з корупційним досвідом характерні вищі показники правового реалізму та більш виражений правовий нігілізм, що відображає прагматизацію правового мислення, інструменталізацію норм і тенденцію до знецінення їх регулятивної функції. Натомість у групі без корупційного досвіду більш виражені правовий ідеалізм і правовий скептицизм, що свідчить про збереження нормативно-ціннісної моделі правосвідомості у поєднанні з раціонально-аналітичною оцінкою функціонування правової системи. Отримані дані підтверджують, що деформація правової свідомості є психологічним чинником, який підвищує вірогідність раціоналізації та відтворення корупційних практик у військовому середовищі, і визначають напрями психопрофілактичної роботи та превенції.

ВПЛИВ МАСМЕДІА НА САМОСПРИЙНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ СУЧАСНОЮ МОЛОДДЮ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

В. А. Ташматов, І. І. Залевська, Т. В. Левенталь — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретико-емпіричний аналіз проблеми впливу соціальних мереж на самосприйняття соціального статусу сучасної молоді. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровізацією суспільства, в умовах якої соціальні мережі трансформувалися з інструменту комунікації на провідний фактор соціалізації та формування ідентичності. Обґрунтовано, що віртуальний простір має амбівалентну природу: з одного боку, він задовольняє потреби у приналежності та самовираженні, а з іншого – створює ризики для ментального здоров’я через трансляцію нереалістичних стандартів успіху («успішний успіх») та викривлення «Я-концепції». Метою роботи стало вивчення взаємозв’язку між рівнем залежності від соціальних мереж та задоволеністю соціальним статусом осіб молодого віку. Емпіричне дослідження проводилося на вибірці з 40 респондентів із використанням стандартизованих психодіагностичних методик: «Методики діагностики рівня соціальної фрустрованості» (Л. Вассерман) та «Бергенської шкали залежності від соціальних мереж» (BSMAS). Застосовано методи математичної статистики (кореляційний аналіз Пірсона) для встановлення сили та напрямку зв’язку між досліджуваними змінними. Результати діагностики засвідчили тривожні тенденції: у 30% респондентів виявлено високий рівень ризику формування інтернет-залежності, а більше половини вибірки (55%) демонструють ознаки соціальної фрустрованості різного ступеня вираженості. Це свідчить про поширеність серед молоді внутрішньоособистісних конфліктів, пов’язаних із невідповідністю між бажаним та реальним соціальним становищем. Ключовим результатом дослідження стало статистичне підтвердження наявності помітного прямого кореляційного зв’язку (r = 0,525) між рівнем адикції від соціальних мереж та рівнем соціальної фрустрованості. Доведено, що надмірна залученість у споживання віртуального контенту активує механізм «висхідного соціального порівняння», коли молоді люди зіставляють своє повсякденне життя з ідеалізованими «фасадними» образами інших користувачів. Таке порівняння призводить до знецінення власних реальних досягнень, зниження самооцінки та зростання тривожності. На основі отриманих даних окреслено основні психологічні мішені для профілактичної роботи з молоддю. Наголошено, що зниження рівня соціальної напруги можливе через формування навичок цифрової гігієни, розвиток критичного мислення (медіаграмотності) та усвідомлення різниці між віртуальною самопрезентацією та реальним життям. Визначено перспективи подальших досліджень у контексті вивчення гендерних особливостей цифрової соціалізації та впливу різних типів контенту на самооцінку особистості.

ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

С. М. Уніятов — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Проведений аналіз досліджень, присвячених питанням девіантної та делінквентної поведінки серед військовослужбовців, показує, що характер поведінкових відхилень у військових в умовах війни суттєво відрізняється від тих, які спостерігаються в мирний час. Досвід країн, які перебували у воєнних конфліктах, свідчить, що значне зростання насильства у протистояннях призводить до збільшення випадків домашнього насильства, насильства стосовно жінок і дітей як у період розгортання самого збройного конфлікту, так і після його завершення Психологічні наслідки, спричинені жорстокими воєнними подіями, виходять за межі звичних проявів посттравматичного стресу чи почуття провини та можуть набувати різноманітних форм важких поведінкових порушень як на полі бою, так і в повоєнний час. Девіантна/делінквентна поведінка на війні має свої специфічні форми проявів: дезертирство, залишення місця служби і поля бою, мародерство, самоушкодження з метою уникнення служби, акти непокори та прояви трансгресивної поведінки, військові сексуальні травми, мужолозтво, насильство проти дітей і жінок на ворожих територіях, суїциди і аддиктивна поведінка як наслідок бойової травматизації тощо. У цьому контексті важливо розуміти, які саме чинники визначають поведінку комбатантів під час збройних конфліктів, адже сама насильницька природа війни створює передумови для вчинення злочинів. Розлади поведінки військовослужбовців рідко виникають з однієї причини, зазвичай у поясненнях їх девіантних поведінкових проявів йдеться про внесок і взаємний вплив кількох факторів. Виокремлені вітчизняними і зарубіжними дослідниками чинники девіантної поведінки військовослужбовців являють собою констеляцію різнопланових психологічних і ситуативних впливів, таких, як неуспішна адаптація до військових колективів, низький рівень нервово-психічної стійкості деяких військовослужбовців; надмірна бойова травматизація та тривале перебування на передовій; високий рівень бойових втрат у підрозділі; смерть та скалічення побратимів; спостерігання наслідків злодіянь супротивника; невпевненість у компетентності командира та недовіра командиру; збільшення алкоголізму і наркоманії серед бійців, військові сексуальні травми тощо.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ЛІДЕРСТВА У ВІЙСЬКОВИХ І ЦИВІЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ АДАПТАЦІЇ

Н. М. Макарчук, С. І. Вишніченко — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний порівняльний аналіз психологічних механізмів лідерства у військових і цивільних організаціях із фокусом на виявленні та інтерпретації домінантних когнітивних, емоційно-регуляційних, мотиваційних і ціннісно-смислових компонентів, які визначають специфіку управлінської поведінки та рівень ефективності лідерської діяльності в різних організаційних середовищах. Особливу увагу приділено тому, як зазначені психологічні компоненти функціонують у контексті відмінних структур влади, нормативних очікувань і рівнів відповідальності, притаманних військовим та цивільним організаціям, а також яким чином вони опосередковують процеси прийняття рішень, взаємодії з підлеглими та забезпечення організаційної стабільності. Актуальність дослідження зумовлена потребами післявоєнної реінтеграції українського суспільства та необхідністю формування адаптивного управлінського корпусу, здатного забезпечувати стійкість організацій у умовах високої невизначеності та соціаль- ної турбулентності. На вибірці з 180 респондентів (90 військових і 90 цивільних керівників) проведено емпіричне дослідження із застосуванням валідованих психодіагностичних інструментів (MLQ-12, CD-RISC-10, IRI, CISS), що дало змогу встановити статистично значущі міжгрупові відмінності за рівнем стресостійкості, емоційної саморегуляції, емпатійності та стилями лідерства. Результати t-тестів, кореляційного аналізу та регресійного моделювання засвідчили, що військові лідери характеризуються вищою стресостійкістю та дисциплінарною орієнтацією, тоді як цивільні – більш вираженою емпатійністю, комунікативною гнучкістю та трансформаційним стилем управління. Встановлено, що поєднання цих характеристик формує «гібридний стиль» лідерства, який позитивно корелює з ефективністю управління та командною згуртованістю. На основі отриманих результатів запропоновано концептуальну модель гібридного лідерства, релевантну потребам післявоєнної відбудови та розвитку організаційної резильєнтності в Україні.

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У ФОРМУВАННІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОРОЗВИТКУ

О. Є. Міршук — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті теоретично обґрунтовано психологічну готовність майбутніх офіцерів до професійного саморозвитку, визначенні її компонентної структури та розроблено авторську етапну модель формування і моніторингу прогресу на прикладі підготовки здобувачів освіти Національної академії Національної гвардії України. Застосовано методи теоретичного аналізу й синтезу, термінологічного та поняттєво-структурного аналізу, узагальнення і систематизації, порівняльно-логічного аналізу та концептуального моделювання. Результати дослідження полягають у конкретизації понятійної рамки категорій «психологічна готовність», «професійний саморозвиток» і «психологічна готовність до професійного саморозвитку» з урахуванням вимог офіцерської діяльності. Запропоновано компонентну структуру психологічної готовності майбутніх офіцерів до професійного саморозвитку (особистісно-ціннісний, мотиваційно-ціннісний, когнітивно-орієнтаційний, регуляційний і рефлексивно-оцінний). Подано етапну логіку формування та моніторингу прогресу, узгоджену з ключовими освітніми практиками, модель якої включає: діагностику стартового рівня і постановку персональних цілей; рефлексію та самооцінку досвіду; саморегуляцію і короткоциклове планування розвитку; інтеграцію сформованих умінь у змодельовані та наближені до реальних професійні ситуації з акцентом на рішення, етику і командну взаємодію; підсумкове оцінювання прогресу і проєктування індивідуальної програми подальшого саморозвитку. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні авторської компонентної структури психологічної готовності до професійного саморозвитку; запропоновано етапну модель формування готовності та моніторингу прогресу, узгоджену з ключовими освітніми практиками й засобами підготовки майбутніх офіцерів. Практичне значення. Запропонована модель може бути використана як прикладна рамка для планування освітніх практик у підготовці майбутніх офіцерів. Перспективами подальших розвідок є емпірична перевірка результативності етапної моделі в освітньому процесі (порівняння динаміки компонентів, стійкості, самооцінки, якості рефлексії та регуляції під навантаженням).

ВОЛЬОВІ МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

А. П. Шульц, А. О. Маковський — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичне обґрунтування вольових механізмів психологічної саморегуляції психічних станів військовослужбовців в екстремальних умовах діяльності. Актуальність дослідження зумовлена тривалим перебуванням військових у ситуаціях бойового стресу, що супроводжуються високим рівнем психоемоційного напруження, загрозою життю, відповідальністю за прийняття рішень. У таких умовах особливого значення набуває здатність особистості до свідомого контролю власних емоцій, уваги та поведінки, що забезпечується активізацією вольової сфери. На основі аналізу сучасних наукових джерел окреслено структуру та функціональну роль основних вольових механізмів психологічної саморегуляції: усвідомлення психічного стану, вольове прийняття рішень, контроль уваги, емоційну саморегуляцію, самостримування та регуляцію словесних проявів емоцій. Показано, що усвідомлення власних психічних реакцій виступає базовою передумовою ефективної регуляції, тоді як вольове прийняття рішень забезпечує перехід від імпульсивного реагування до цілеспрямованої поведінки. Контроль уваги стабілізує психічну діяльність в екстремальних умовах, а саморегуляція емоцій сприяє зниженню інтенсивності деструктивних переживань. Самостримування забезпечує адекватність поведінкових і вербальних реакцій у складних бойових ситуаціях. Обґрунтовано інтегративну роль цілеспрямованості та наполегливості як мотиваційного ресурсу, що координує роботу всіх зазначених механізмів і підвищує їх ефективність у ситуаціях підвищеного ризику. Доведено, що розвиток вольових механізмів сприяє збереженню психічної стійкості, запобіганню психічного виснаження та підвищенню результативності професійної діяльності військовослужбовців. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з емпіричним вивченням ефективності програм розвитку вольової саморегуляції та впровадженням психопрофілактичних заходів у системі військової підготовки.

КОМУНІКАТИВНА КРЕАТИВНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ІНЖЕНЕРА ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

А. М. Пищик — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз феномену комунікативної креативності як міждисциплінарного конструкта на перетині уявлень про креативність і комунікацію. Розглянуто еволюцію підходів до трактування понять «креативність» та «комунікація» в західній і вітчизняній наукових традиціях, виокремлено відмінності між концептуальними та операціоналізованими підходами до їхнього вивчення. Констатовано, що вітчизняна психологічна наука поступово визнає комунікативну креативність як відносно самостійний психологічний феномен. Однією з перших спроб концептуалізації комунікативної креативності є трактування цього поняття як специфічного типу творчого мислення, пов’язаного зі створенням практичних повідомлень під час людської взаємодії. У такому підході підкреслюється, що творчість у комунікації не обмежується лише передачею інформації, а передбачає конструювання смислів. У статті підкреслено, що у вітчизняних дослідженнях комунікативна креативність зазвичай розглядається не як загальна творчість, а як специфічна форма креативності, що тісно пов’язана зі сферою міжособистісної взаємодії та комунікаційної діяльності. Вона включає здатність генерувати нестандартні, оригінальні ідеї та підходи, що допомагають ефективно вирішувати комунікативні завдання та досягати взаєморозуміння в умовах соціальної взаємодії. Зазначається, що комунікативна креативність орієнтована на практичне використання творчих здібностей у процесі спілкування, адаптуючи стратегії взаємодії до конкретних ситуацій та аудиторій. Акцент робиться на здатності до нестандартного розв’язання комунікативних завдань та гнучкої адаптації комунікативних стратегій до різних контекстів міжособистісної взаємодії. В роботі проаналізовано сучасні прикладні дослідження, які пов’язують комунікативну креативність із професійною ефективністю у соціономічних професіях. На основі зіставлення вітчизняних і зарубіжних підходів обґрунтовано наявність теоретико-емпіричної прогалини у вивченні комунікативної креативності майбутніх інженерів, що актуалізує потребу подальших досліджень цього феномену в контексті інженерної освіти та професійної підготовки.

ПОВЕДІНКОВІ ТА ЕМОЦІЙНІ ПРОЯВИ СТАТЕВИХ ВІДМІННОСТЕЙ У ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІЙ РЕАКЦІЇ НА СТРЕС

Л. С. Лойко, Н. М. Бандурка, О. М. Шаповал — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються поведінкові та емоційні прояви статевих відмінностей у психофізіологічній реакції на стрес. Проблема стресу посідає центральне місце у сучасній психології та психофізіології через зростання соціальних, професійних і інформаційних навантажень. Психофізіологічна реакція розглядається як комплексна відповідь організму, що включає фізіологічні, емоційні та поведінкові компоненти. Особлива увага приділяється вивченню статевих відмінностей у стресових реакціях, оскільки численні дослідження свідчать про неоднорідність цих реакцій у чоловіків і жінок. Проаналізовано роль нейроендокринних, автономних та соціокультурних чинників у формуванні статево зумовлених реакцій на стрес. У жінок частіше спостерігається підвищена суб’єктивна напруженість, емоційна чутливість та активніші процеси емоційної регуляції, тоді як у чоловіків домінують фізіологічні показники активації та схильність до пригнічення емоцій. Виявлено гендерні відмінності у стратегічних моделях подолання стресу: жінки використовують емоційно-орієнтовані та соціально орієнтовані стратегії, тоді як чоловіки – проблемно-орієнтовані. Застосування цифрового стресового тесту (ЦСТ) підтвердило відмінності у психофізіологічних реакціях за статтю, що проявляються у змінах серцево-судинної активності, електродермальної реактивності та гормональних показників, зокрема рівня кортизолу. Результати підкреслюють, що статеві відмінності у стресових реакціях виникають внаслідок складної взаємодії біологічних, психологічних і соціальних факторів, а емоційна регуляція виступає ключовим механізмом опосередкування між стресовими подіями та поведінковими проявами. Отримані дані мають важливе прикладне значення для психологічної діагностики, профілактики стрес-асоційованих розладів та розробки індивідуалізованих програм психокорекції й психотерапії з урахуванням гендерних особливостей.

ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ДІАГНОСТИЧНІ ПРОЦЕСИ ПСИХОТЕРАПІЇ

О. М. Тиньков, С. В. Кузьмінова — Thu, 09 Apr 2026 00:00:00 +0300

Розвиток технологій штучного інтелекту та їх інтеграція в сферу психології набувають дедалі більшого значення, спричиняючи суттєві зміни у сучасному підході до роботи з психічним здоров’ям. Сьогодні активно досліджуються новітні методи використання ШІ для підтримки та нормалізації психічного стану. У цьому матеріалі розглядаються досягнення штучного інтелекту та його впровадження в психотерапевтичну практику, а також аналізуються потенційні ризики, які можуть виникати при його застосуванні в повсякденній і клінічній роботі. Наразі проведено значну кількість досліджень щодо використання автоматизованих систем штучного інтелекту в таких сферах, як психологія та психотерапія. Проте зберігається потреба у комплексному аналізі накопичених даних, включно з оцінкою переваг і можливих викликів впровадження інноваційних технологій. Однією з ключових переваг ШІ є можливість покращення якості послуг для соціально вразливих груп населення та підвищення ефективності роботи у сфері ментального здоров’я. Однак існує і ризик виникнення психологічної залежності у користувачів при тривалому застосуванні спеціалізованих додатків. Для успішної інтеграції технологій штучного інтелекту в практичну психологію важливо враховувати етичні та соціальні аспекти їхнього впровадження. Це дозволяє на ранніх етапах виявляти потенційні проблеми та мінімізувати супутні ризики. Завдяки ШІ відкриваються нові можливості для створення індивідуалізованих терапевтичних програм, що враховують унікальні потреби кожного клієнта. Автоматизовані інструменти для діагностики та тестування спрощують визначення проблем і оцінку їхньої тяжкості, значно скорочуючи час на постановку діагнозу та роблячи послуги з психічного здоров’я більш доступними для широкого загалу.