Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія

ПСИХОЛОГІЯ МЕТАКОГНІТИВНОГО ВПЛИВУ: НОВІТНІЙ ВИМІР ВІЙНИ ЗА СВІДОМІСТЬ

2026-05-27T11:49:50+03:00

У статті здійснено теоретичний аналіз феномену метакогнітивного впливу як засобу гібридного воєнного протистояння в умовах сучасних турбулентних процесів. Наголошено, що трансформація воєнних стратегій у XXI столітті зумовила зміщення акценту з фізичного простору бойових дій до сфери свідомості, світогляду та ціннісних орієнтацій особистості. Гібридна війна розглядається як багатовимірна система впливів, у якій когнітивний компонент набуває стратегічного значення. Визначено, що метакогнітивна війна спрямована не лише на поширення інформації чи дезінформації, а передусім, на модифікацію процесів мислення, механізмів рефлексії та прийняття рішень. Проаналізовано співвідношення понять «когніція» та «метакогніція», окреслено їх значення для розуміння психологічних механізмів впливу у метакогнітивній війні. Показано, що використання когнітивних спотворень, маніпулятивних стратегій, та цифрових технологій створює умови для формування когнітивної переваги у протистоянні. Мозок у цьому контексті постає водночас мішенню і засобом боротьби. Зроблено висновок, що наслідки метакогнітивного впливу проявляються подвійно: психологічно – через тривогу, поляризацію, виснаження та зниження здатності до самоконтролю; технічно – через людські помилки, що впливають на роботу систем, мереж і процедур. Виокремлено ключові загрози для когнітивної безпеки особистості та суспільства, зокрема дестабілізацію процесів прийняття рішень, руйнування довіри та підрив ментальної стійкості. Наголошено на необхідності розвитку стратегій превенції, підвищення метакогнітивної компетентності та формування стійкості до маніпулятивних впливів. Критично важливими стають раннє передбачення технологічних ризиків, міждисциплінарне вивчення когнітивної/ метакогнітивної війни та своєчасне формування превентивних підходів, а не лише реактивне «гасіння» окремих інформаційних атак. Усвідомлення психологічних вимірів метакогнітивної війни дає змогу вийти за межі реактивної позиції та перейти до здобуття технологічної й психологічної ініціативи в протидії загрозам. Це передбачає розвиток метакогнітивної компетентності, критичного мислення, медіаграмотності та цифрової гігієни як базових умов підвищення когнітивної стійкості, що в підсумку виступає передумовою когнітивної безпеки особистості та суспільства в умовах глобальної турбулентності й цифрової взаємозалежності.

ОДЯГ ЯК БАГАТОВИМІРНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

2026-05-27T13:20:37+03:00

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз одягу як багатовимірного психологічного феномену, що функціонує на тілесному, когнітивному, емоційному та соціально-комунікативному рівнях. Обґрунтовано, що одяг виходить за межі утилітарної функції та постає як значущий ресурс самосприйняття, самопрезентації й соціальної взаємодії. Він розглядається як специфічна форма матеріалізованого досвіду, що відображає когнітивні схеми, емоційні стани та соціальні установки особистості, а також виконує функцію кодування соціально значущої інформації. Узагальнено основні теоретичні підходи до вивчення психології одягу, зокрема соціально-психологічний, когнітивний і тілесно-орієнтований, що дозволяє інтегрувати різні наукові перспективи у цілісну концептуалізацію феномену. Висвітлено вплив символічних значень одягу на когнітивні процеси, увагу, інтерпретацію інформації та поведінкові стратегії особистості. Показано, що одяг інтегрований у структуру Я-образу, впливає на самооцінку, рівень самоприйняття та суб’єктивне благополуччя. Проаналізовано роль одягу у формуванні першого враження, соціальної ідентифікації, регуляції міжособистісної взаємодії та відтворенні соціальних ієрархій. Визначено вплив соціокультурного та професійного середовища на вибір одягу та пов’язані психологічні стани. Особливу увагу приділено сучасному українському контексту, у якому одяг набуває значення маркера ідентичності, засобу психологічної стійкості та символу культурної приналежності. Окреслено особливе значення адаптивного одягу як інструменту психологічної підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

2026-05-28T09:27:54+03:00

У статті викладено результати дослідження психологічних та ситуативних чинників, що спонукають військовослужбовців вчиняти корупційні діяння. У якості емпіричних методів дослідження застосовано бесіду, опитування і метод експертних оцінок. Встановлено низку потужних психологічних чинників, що призводять до корупції. Зокрема – страх смерті, поранення або бойових дій може спонукати солдатів давати хабарі заради самозбереження, щоб не потрапити в зону активних бойових дій. Соціальне унормування корупційних відносин: особовий склад спочатку відчуває дискомфорт від корупції, але з часом адаптується до неї, нормалізуючи девіантну корупційну поведінку, щоби зменшити психологічний дискомфорт від існування в корумпованій системі. Третій фактор – недовіра до командирів та їх службова некомпетентність: гучні випадки некомпетентності або корупції керівництва знижують моральний дух. Фінансові стреси та відчай: незрозуміла і нечітка система фінансових виплат, намагання командування не виплачувати гроші бійцям, де тільки можливо, коли спокуса хабарів стає основним мотиватором, часто пов’язаним з продажем тих чи інших військових ресурсів. Деформація правових і культурних норм: поширене переконання, що «всі цим займаються», робить корупцію стандартною операційною процедурою, а не кримінальним діянням. Ігнорування з боку командування виявлених правопорушень нівелює будь-які спроби з корупцією боротися. Стрес, пов’язаний з нерівністю та розподілом влади: особовий склад стикається з унікальним тиском, включаючи хронічний стрес, тривогу через процедурні помилки та моральну напругу між суворими правилами та необхідністю маневрувати у корумпованому середовищі. Ранжування виокремлених чинників показало, що головним мотиватором до вчинення корупційних дій виступають страх за особисте життя і здоров’я і прагнення уникнути потрапляння до зони активних бойових дій, а також унормування корупції як звичайної широко застосованої практики вирішення тих чи інших питань. Можна стверджувати, що корупція у військовому середовищі часто є не лише проявом жадібності, а радше наслідком пристосування до складної, ризикованої та неефективно керованої системи.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-05-28T09:38:19+03:00

У статті здійснено теоретико-психологічний аналіз трансформації соціальної ідентичності особистості в умовах воєнного стану. Установлено, що воєнний стан виступає потужним соціально-психологічним чинником, який зумовлює динамічну перебудову структури соціальної ідентичності особистості. Показано, що в умовах війни посилюються націо- нальна та громадянська ідентичності, які виконують функції психологічного захисту, згуртування та смислової стабілізації. Водночас відбувається формування нових ідентифікаційних категорій, зокрема військової, волонтерської, біженської (переселенської) та травматичної ідентичності, які виникають у процесі адаптації до нових соціальних умов. Обґрунтовано, що ці форми ідентичності можуть мати як адаптивний, так і дезадаптивний характер залежно від рівня соціальної підтримки, доступу до значущих групових ресурсів і можливості інтеграції травматичного досвіду у структуру самосвідомості. Особливу увагу приділено феномену травматичної ідентичності, за якої пережита екстремальна подія стає центральною складовою самосприйняття особистості. Показано, що травматична ідентичність може бути пов’язана як із психологічною дезадаптацією, стигматизацією та зростанням ризику посттравматичних розладів, так і з можливістю посттравматичного зростання, формування нових смислів і ревіталізації попередніх або нових соціальних ідентичностей. Зроблено висновок, що соціальна ідентичність виступає важливим соціально-психологічним механізмом адаптації особистості в умовах воєнного стану, оскільки забезпечує відчуття приналежності, підтримки, солідарності та смислової визначеності в ситуації глибоких суспільних трансформацій.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ОСОБИСТОСТІ

2026-05-28T09:54:15+03:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та систематизацію теоретико-методологічних засад психологічної підтримки особистості в умовах сучасних суспільних викликів. Актуальність дослідження зумовлена зростанням потреби у психологічній підтримці в контексті воєнних подій, глобальної невизначеності, соціально-економічних трансформацій і цифровізації суспільства. Метою статті є визначення сутності психологічної підтримки особистості, її основних принципів, підходів, механізмів та напрямів реалізації. Для досягнення поставленої мети використано комплекс теоретичних методів, зокрема аналіз, синтез, узагальнення, систематизацію, а також порівняльний та інтерпретаційний аналіз сучасних наукових підходів. Обґрунтовано, що психологічна підтримка є самостійним комплексним напрямом сучасної психології, який має виражену профілактично-розвивальну спрямованість і орієнтований на активізацію внутрішніх ресурсів особистості, зміцнення її психологічної стійкості та сприяння самореалізації. Встановлено, що теоретико-методологічну основу психологічної підтримки становить інтеграція гуманістичного, когнітивно-поведінкового, екзистенційно-феноменологічного, позитивно-психологічного та системно-ресурсного підходів. Особливу увагу приділено ресурсній моделі BASIC Ph як ефективному інструменту психологічного відновлення в умовах війни та криз. Запропоновано інтегративну модель психологічної підтримки особистості, що включає діагностичнооцінний, стабілізаційно-ресурсний, розвивально-корекційний та профілактично-розвивальний блоки й реалізується на індивідуальному, груповому та соціально-системному рівнях. Узагальнено основні методи і технології психологічної підтримки, зокрема першу психологічну допомогу, кризове консультування, мотиваційну фасилітацію, тренінги стресостійкості, групову роботу, інтегративні психотехнології та практики самодопомоги. Доведено, що ефективність психологічної підтримки забезпечується дотриманням принципів суб’єктності, системності, контекстуальності, інтегративності, ресурсної орієнтованості, безпечності та етичності. Перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричною перевіркою ефективності запропонованої моделі та її адаптацією до різних категорій населення.

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИСТІВ

2026-05-28T10:03:07+03:00

У роботі досліджено гендерні аспекти подолання складних життєвих ситуацій у професійній діяльності юристів. Обґрунтовано, що юридична професія належить до високостресових видів діяльності, що зумовлено поєднанням інтенсивного когнітивного навантаження, високого рівня відповідальності, конфліктного характеру взаємодії та впливу травматичних кейсів. Встановлено, що значна частка юристів демонструє симптоми депресії, тривожності та ризики адиктивної поведінки, що свідчить про системний характер психологічного навантаження. Проаналізовано гендерні відмінності у переживанні стресу та копінг-поведінці. Доведено, що жінки-юристки характеризуються вищим рівнем психологічного дистресу, частіше оцінюють стресові ситуації як неконтрольовані та більш загрозливі, а також активніше використовують емоційно-орієнтовані та соціально-підтримувальні копінг-стратегії. Чоловіки, натомість, більшою мірою орієнтуються на проблемноорієнтований копінг, уникнення та емоційне стримування. Встановлено, що жінки частіше застосовують комбіновані копінг-стратегії, тоді як чоловіки схильні до моностратегічної поведінки. Визначено специфіку копінгу у юридичній сфері, зокрема інтерналізацію стресу у жінок та екстерналізацію або уникнення у чоловіків. Показано, що жінки частіше використовують соціальну підтримку, але водночас є більш вразливими до емоційного вигорання, тоді як чоловіки частіше вдаються до ризикованих компенсаторних стратегій. Особливу увагу приділено ролі соціального та організаційного контексту, включаючи ієрархічність, конкуренцію, гендерну нерівність і поширеність професійного булінгу, які посилюють гендерні відмінності у копінгу. Обґрунтовано, що ефективність копінг-стратегій залежить від поєднання гендерних особливостей і типу стресової ситуації, а найбільш адаптивною є гнучка комбінована модель копінгу.

ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ: ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ

2026-05-28T10:26:40+03:00

У статті представлено результати теоретичного та емпіричного аналізу психологічних детермінант делінквентної поведінки особистості. Актуальність дослідження зумовлена зростанням соціальної нестабільності, стресових чинників та тенденцій до криміналізації суспільства, що потребує пошуку ефективних механізмів ресоціалізації та превенції протиправних дій. Розглянуто делінквентність не лише як соціальне відхилення, а як наслідок порушень у системі емоційно-вольової саморегуляції. Особливу увагу приділено вольовому контролю емоційних реакцій як базовому компоненту, що забезпечує здатність особистості стримувати імпульсивні стани та враховувати наслідки власних вчинків. Емпірично досліджено та проаналізовано рівень делінквентних тенденцій та особливості емоційного самоконтролю у двох вікових групах (до 35 років та старше 35 років). Статистичний аналіз із застосуванням U-критерію Манна-Уітні показав відсутність статистично значущих відмінностей між віковими групами, що свідчить про те, що рівень саморегуляції та пов’язані з ним прояви делінквентної поведінки не залежать від віку засуджених. Досліджено встановлення статистично значущого зворотного кореляційного зв’язку середньої сили між вольовим контролем емоційних реакцій та схильністю до делінквентної поведінки. Доведено, що зі зростанням рівня вольового контролю зменшується вираженість делінквентних тенденцій. Високий рівень контролю емоційних реакцій пов’язаний із нижчою схильністю до порушення соціальних норм, що може пояснюватися кращою саморегуляцією та здатністю оцінювати наслідки власної поведінки. Низький рівень вольового контролю асоціюється з більшою схильністю до делінквентної поведінки через труднощі емоційної регуляції та самоконтролю в стресових ситуаціях. Отримані дані підкреслюють необхідність розвитку навичок самодетермінації та емоційної стійкості у програмах корекційної роботи з особами, схильними до делінквентної поведінки.

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ

2026-05-28T15:30:32+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження професійного вигорання працівників органів внутрішніх справ в умовах воєнного стану як складного багатокомпонентного психічного феномену, що формується під впливом тривалих екстремальних навантажень. Актуальність теми зумовлена специфікою професійної діяльності правоохоронців у період збройного конфлікту, що характеризується підвищеним рівнем відповідальності, постійною загрозою життю, дефіцитом ресурсів відновлення та хронічною психотравматизацією. Вказані чинники сприяють розвитку дезадаптивних станів, серед яких професійне вигорання посідає провідне місце, впливаючи на ефективність службової діяльності та психічне здоров’я особистості. Метою дослідження є виявлення та структурний аналіз психологічних чинників, що детермінують розвиток професійного вигорання у працівників органів внутрішніх справ в умовах воєнного стану. У дослідженні розглянуто класичні компоненти вигорання – емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію професійних досягнень – у взаємозв’язку з індивідуально-психологічними та соціально-психологічними характеристиками особистості. Зокрема, проаналізовано взаємозв’язки між рівнем вигорання та симптомами посттравматичного стресового розладу, показниками психоемоційної стійкості, наявністю соматичних скарг, а також рівнем сприйманої соціальної підтримки. Методологічну основу дослідження становить комплекс стандартизованих психодіагностичних методик, що дозволили здійснити кількісну оцінку досліджуваних показників. Для обробки емпіричних даних використано методи кореляційного та регресійного аналізу, що забезпечило можливість визначення провідних предикторів професійного вигорання та побудови його структурної моделі. Отримані результати свідчать, що ключовими предикторами емоційного виснаження є інтенсивність симптомів посттравматичного стресу та рівень соматичного навантаження, які відображають глибину психофізіологічного виснаження особистості.

ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК-ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

2026-05-28T15:37:57+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз соціально-психологічних викликів і чинників, що впливають на професійну самореалізацію жінок-військовослужбовців у Збройних Силах України. Розкрито історичну послідовність участі жінок у збройній боротьбі від доби козацтва до сучасного етапу російсько-української війни. Наголошено на суттєвому зростанні чисельності жінок у складі Збройні Сили України після 2014 року та особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року, що супроводжується розширенням функціональних ролей і підвищенням рівня професійної відповідальності. Теоретичне підґрунтя дослідження базується на концепціях самоактуалізації Абрахам Маслоу, особистісного зростання Карл Роджерс, етики турботи Керол Гілліган, психоаналітичного фемінізму Ненсі Чодороу та психосоціального розвитку Ерік Еріксон. Зазначені підходи дозволили окреслити специфіку формування професійної ідентичності жінок у військовому середовищі, з урахуванням гендерних стереотипів, соціальних очікувань і внутрішньоособистісних конфліктів. Емпірична частина дослідження ґрунтується на результатах авторського опитувальника, застосованого серед 197 жінок офіцерського складу ЗС України. Визначено основні групи чинників та бар’єрів професійної самореалізації. Обґрунтовано необхідність розроблення комплексної психологічної підтримки професійного розвитку жінок-військовослужбовців, яка б інтегрувала особистісні ресурси, мотиваційні чинники та механізми соціальної підтримки. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення кадрової політики, системи психологічного супроводу та програм гендерної інтеграції у секторі безпеки і оборони України

СМИСЛОВЕ ПОЛЕ ГОТОВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ФАХІВЦІВ-ПРАКТИКІВ ДО СУПРОВОДУ УЧНІВ З АУТИЗМОМ

2026-05-28T14:59:30+03:00

У статті представлено результати порівняльного емпіричного дослідження смислового наповнення поняття «готовність до професійної діяльності» у контексті супроводу дітей з розладами аутистичного спектра (РАС). Метою роботи є виявлення змістових особливостей та структурних компонентів готовності майбутніх фахівців спеціальної освіти та досвідчених практиків до роботи в інклюзивному середовищі. Стаття наводить порівняльні та узагальнені результати вивчення смислових компонентів уявлення про готовність майбутніх фахівців спеціальної освіти до супроводу учнів з аутизмом за результатами опитування здобувачів освіти та фахівців-практиків (n=67) різних регіонів України. У підсумку виявлено у складі психологічного портрету майбутнього фахівця три смислові компоненти: «емоційний фундамент», «системність знань і володіння доказовими методами», «партнерство та дотримання кордонів у взаємодії». До змісту освітньої траєкторії та методів підготовки таких фахівців увійшли смислові компоненти: «базові та вузькопрофільні дисципліни», «практичність і наочність завдань», «володіння м’якими навичками та етикою взаємодії». Виявлено тенденції у відмінностях між смисловими компонентами у відповідях здобувачів та фахівців-практиків. Ці тенденції окреслено як домінування технологічності та інструментальності, потреби у зовнішньому підтвердження ефективності, прагнення до уникнення помилок для відповідей студентів. У відповідях фахівців-практиків встановлено тяжіння до екологічності (збереження власних внутрішніх ресурсів, ресурсів дитини та родини в цілому), потреба у професійній супервізійній підтримці, опора на зворотній зв’язок від учнів, їхні успіхи як джерело натхнення. Доведено, що підготовка кадрів має еволюціонувати від накопичення інструментальних знань до формування інклюзивного світогляду та навичок рефлексії. Результати дослідження візуалізовано у структурних моделях, що можуть бути використані для оптимізації освітніх програм зі спеціальної освіти.

ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ ЯК ПРОЯВ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПРИ ОРГАНІЧНИХ УРАЖЕННЯХ ЦНС

2026-05-27T13:50:35+03:00

У статті здійснено теоретичний аналіз посттравматичного зростання (ПТЗ) як прояву резильєнтності в осіб з органічними ураженнями центральної нервової системи в умовах психотравматичного досвіду. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості випадків поєднання неврологічної патології та психічної травматизації, а також недостатньою розробленістю ресурсно-орієнтованих підходів у клінічній психології. Розкрито співвідношення понять «резильєнтність» і «посттравматичне зростання», які є концептуально пов’язаними, але якісно різними феноменами. Показано, що резильєнтність забезпечує відновлення базового рівня функціонування, тоді як ПТЗ відображає процес особистісної трансформації, пов’язаний із переосмисленням досвіду, пошуком смислу та реконструкцією ідентичності. Проаналізовано психологічні наслідки органічних уражень ЦНС (черепно-мозкової травми та інсульту), що охоплюють когнітивну, емоційно-вольову, поведінкову та соціальну сфери. Узагальнено емпіричні дані щодо можливості ПТЗ за наявності неврологічного дефіциту. Показано нозологічну специфіку ПТЗ: після черепно-мозкової травми воно переважно проявляється у міжособистісній сфері та відчутті особистісної сили, тоді як після інсульту – у духовно-екзистенційному вимірі. Визначено ключові чинники формування ПТЗ: збереженість когнітивних функцій, рефлексивна переробка досвіду, суб’єктна активність та соціальна підтримка. Обґрунтовано доцільність впровадження ресурсно-орієнтованого підходу в нейрореабілітації. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання для розробки психокорекційних і реабілітаційних програм, спрямованих на активізацію внутрішніх ресурсів особистості та підвищення ефективності відновлення після уражень ЦНС. Наголошується на необхідності подальших емпіричних досліджень предикторів ПТЗ у цій клінічній групі.

РОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ КОНСТРУКТИВНИХ СТРАТЕГІЙ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТІ

2026-05-28T11:38:34+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження особливостей взаємозв’язку між рівнем розвитку емоційного інтелекту та схильністю особистості до вибору конструктивних стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях. Узагальнення наукових підходів підтвердило, що емоційний інтелект є інтегративною здатністю, яка охоплює усвідомлення, розуміння та регуляцію емоцій і забезпечує ефективність міжособистісної взаємодії та адаптації. Емпірично з’ясовано, що загальний рівень емоційного інтелекту у досліджуваних юнаків і юнок відповідає середньому рівню, що свідчить про достатню сформованість базових емоційних компетентностей. Водночас структура емоційного інтелекту є нерівномірною: найбільш розвиненими виявилися внутрішньоособистісні компоненти та емпатія, тоді як навички емоційної саморегуляції та міжособистісної взаємодії потребують подальшого розвитку. Аналіз стратегій поведінки у конфлікті засвідчив, що для юнацького віку характерним є переважання активних форм реагування, зокрема орієнтації на суперництво, при недостатній вираженості стратегій, пов’язаних із кооперацією та гнучкістю (співпраця, компроміс). Це відображає вікові особливості, пов’язані з процесами самоствердження, формуванням ідентичності та прагненням до відстоювання власної позиції. Результати кореляційного аналізу підтвердили наявність статистично значущих взаємозв’язків між компонентами емоційного інтелекту та стилями поведінки у конфлікті. Зокрема, встановлено, що вищий рівень емпатії, міжособистісного емоційного інтелекту та здатності до розуміння емоцій пов’язаний із більшою схильністю до конструктивних стратегій – співпраці та компромісу. Натомість недостатній розвиток емоційної саморегуляції та внутрішньоособистісного емоційного інтелекту асоціюється з деструктивними формами реагування, такими як суперництво та уникнення, а низький рівень емоційної обізнаності – із тенденцією до пристосування. Висунута гіпотеза дослідження отримала емпіричне підтвердження: рівень розвитку емоційного інтелекту безпосередньо впливає на вибір стратегій поведінки у конфлікті в юнацькому віці. Вищий рівень емоційного інтелекту зумовлює орієнтацію на конструктивні моделі взаємодії, тоді як його недостатня сформованість пов’язана з використанням менш ефективних стратегій.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

2026-05-28T11:52:53+03:00

Стаття присвячена науковому аналізу проблеми конфліктної поведінки особистості з особливим акцентом на підлітковому періоді розвитку. У сучасному суспільстві спостерігається чітка тенденція до посилення соціальної напруженості та виникнення різноманітних конфліктних ситуацій у різних сферах людської діяльності, що зумовлює актуальність даного дослідження. У підлітковому віці проблема конфліктності набуває особливого значення, оскільки цей етап характеризується інтенсивним розвитком особистості, фізіологічними змінами та психологічним переходом від дитинства до дорослості, що часто супроводжується віковими кризами та внутрішніми суперечностями. У дослідженні підкреслюється, що конфлікт може виконувати як конструктивну, так і деструктивну функції: він може виступати джерелом розвитку особистості та вдосконалення соціальних навичок або ж призводити до дезорганізації. Емпірична частина дослідження була проведена на базі Ужгородського ліцею «Лідер» за участю 43 учнів 8–9 класів. На діагностичному етапі було використано методики Д. Джонсона та Ф. Джонсона, а також тест К. Томаса для визначення домінуючих стратегій розв’язання конфліктних ситуацій. Згідно з отриманими результатами було встановлено, що більшість учнів (42–44% вибірки) віддають перевагу стратегії «Співробітництво». Дослідження виявило, що підлітки у цій вибірці рідко схильні до повного уникнення конфліктів або пасивного пристосування, оскільки вони надають пріоритет збереженню позитивних стосунків із однолітками паралельно з досягненням власних цілей. Другим за частотою вибору став «Компроміс» (26–28%). Результати свідчать про те, що сучасні підлітки загалом схильні до конструктивних дій, намагаючись знайти альтернативні рішення, які враховують інтереси всіх сторін, що конфліктують. У статті зроблено висновок, що конфлікт слід розглядати не лише як негативне явище, а як простір можливостей для формування нових культурних зразків взаємодії, що допомагають долати суперечності та встановлювати стабільні норми соціального співіснування. Отримані дані можуть бути використані практичними психологами та педагогами для розробки програм розвитку конфліктологічної компетентності молоді.

ЯКІСТЬ СНУ ТА СУБ’ЄКТИВНА ОЦІНКА ПАМ’ЯТІ У СТРУКТУРІ ЯКОСТІ ЖИТТЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

2026-05-28T12:01:12+03:00

У статті подано теоретичний і емпіричний аналіз якості сну та суб’єктивної оцінки пам’яті у структурі якості життя студентської молоді. Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах тривалого соціального напруження, високого навчального навантаження та нестабільного повсякденного ритму саме сон і метакогнітивна самооцінка когнітивних можливостей можуть бути пов’язані з фізичним і психологічним благополуччям студентів. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично перевірити зв’язки між якістю сну, суб’єктивною оцінкою пам’яті та доменами якості життя, а також з’ясувати, чи зберігають ці показники самостійний статистичний внесок після контролю резильєнтності. У дослідженні взяли участь 151 здобувач вищої освіти Донецького національного університету імені Василя Стуса; середній вік учасників становив 21,5 року. Використано Піттсбурзький індекс якості сну (PSQI), Багатофакторний опитувальник пам’яті (MMQ), WHOQOL-BREF і CD-RISC-10. Статистичну обробку здійснено за допомогою описових статистик, коефіцієнта альфа Кронбаха, критерію Шапіро–Вілка, кореляційного аналізу Пірсона, ієрархічного та множинного регресійного аналізу. Встановлено, що гірша якість сну пов’язана зі зниженням усіх доменів якості життя, а найтісніші зв’язки спостерігаються з фізичним і психологічним здоров’ям. Позитивніша суб’єктивна оцінка можливостей пам’яті асоційована з кращими показниками фізичного та психологічного благополуччя, тоді як підшкала стратегій не виявила істотних зв’язків із доменами WHOQOL-BREF. Після контролю віку та резильєнтності саме якість сну зберігала найвагоміший статистичний внесок у показники фізичного й психологічного здоров’я, а підшкала «оцінка можливостей пам’яті» залишалася самостійним позитивним предиктором. Практичне значення результатів полягає в обґрунтуванні програм психологічного супроводу студентів, що поєднують психоосвіту щодо сну, розвиток навичок самоспостереження та підтримку довіри до власних когнітивних можливостей.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ В СИСТЕМІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ТРИВОЖНОСТІ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ

2026-05-28T14:10:02+03:00

Проблема емоційного інтелекту як важливого психологічного чинника, що впливає на рівень тривожності підлітків, набуває особливої актуальності в умовах соціальної нестабільності, воєнних подій, зростання навчального навантаження та інтенсивного впливу цифрового середовища. Підлітковий вік характеризується активним формуванням самосвідомості, системи цінностей, соціальних навичок та емоційної сфери, що зумовлює підвищену чутливість до стресових ситуацій і тривожних переживань. Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення рівня розвитку емоційного інтелекту й особливостей його взаємозв’язку із проявами ситуативної та особистісної тривожності у підлітків. У дослідженні взяли участь 65 підлітків віком 14–17 років. Використано психодіагностичні методики для оцінки емоційного інтелекту та рівня тривожності, а також методи описової статистики та кореляційного аналізу. Отримані результати засвідчили нерівномірність розвитку структурних компонентів емоційного інтелекту: відносно високими є показники емоційної обізнаності та емпатії, що сприяє усвідомленню власних емоцій і розумінню емоцій інших людей. Водночас навички управління емоціями та самомотивації залишаються недостатньо сформованими, що підвищує вразливість до тривожних станів. Кореляційний аналіз виявив статистично значущі обернені зв’язки між рівнем емоційного інтелекту та тривожністю, що свідчить про його роль як важливого внутрішнього ресурсу психологічної адаптації. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розробки психопрофілактичних і корекційно-розвивальних програм, спрямованих на розвиток емоційної саморегуляції, підвищення емоційної обізнаності та формування ефективних стратегій соціальної взаємодії у підлітків.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК САМООЦІНКИ ТА СТРЕСОСТІЙКОСТІ У РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2026-05-28T14:21:48+03:00

У статті здійснено дослідження проблеми взаємозв’язку самооцінки та стресостійкості у ранньому юнацькому віці. Теоретично проаналізувавши наукові підходи встановлено, що поняття самооцінки розглядають як базову характеристику особистості. Вона визначає особливості поведінки, взаємин та діяльності людини. Розглянувши наукові положення щодо проблеми стресостійкості встановлено, що стійкість до стресу розуміють як емоційну стійкість; здатність переносити великі навантаження і успішно розв’язувати задачі в екстремальних ситуаціях; стабільну спрямованість емоційних переживань за їх змістом на позитивне вирішення завдань та ін. Стресостійкість включає емоційні, вольові, інтелектуальні та мотиваційні компоненти. Вона характеризується як інтегративна властивість особистості, що забезпечує ефективну адаптацію до складних умов, збереження психічного здоров’я, працездатності та здатності до самореалізації. Проведено емпіричне дослідження взаємозв’язку самооцінки та стресостійкості у ранньому юнацькому віці. Для дослідження підібрано комплекс методик: методика діагностики самооцінки (О. О. Резван, Н. С. Моргунова, О. В. Кір’янова); методика діагностики копінг-стратегій (Р. Лазарус); методика діагностики стійкості до стресу (Максименко С. Д., Карамушка Л. М., Зайчикова Т. В.). За допомогою зазначених методик виявлено, що у досліджуваних переважає середній рівень самооцінки. Найчастіше в учнів зустрічаються такі способи подолання стресу як планування рішення проблеми, позитивна переоцінка. У переважної частини досліджуваних проявляється високий рівень стійкості до стресу. За допомогою статистичної обробки даних (коефіцієнт кореляції Пірсона) встановлено взаємозв’язок між рівнем самооцінки та способами подолання стресу, рівнем стресостійкості. Досліджувані з високим рівнем самооцінки частіше у стресовій ситуації обирають такі стратегії як самоконтроль, прийняття відповідальності, планування рішення проблеми, позитивна переоцінка. Рідше у стресовій ситуації вони обирають такі стратегії як конфронтація, дистанціювання, пошук соціальної підтримки, втеча (уникнення). Виявлено, що чим вищий у досліджуваних рівень самооцінки, тим вищий у них рівень стресостійкості.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРЕДИКТОРИ РОЗВИТКУ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-05-28T14:31:03+03:00

Стаття присвячена дослідженню фундаментальних психологічних закономірностей, що визначають становлення моральної свідомості особистості в період ранньої юності. У статті здійснено теоретичний аналіз основних сучасних моделей морального розвитку особистості, а також проаналізовано специфіку етичного самовизначення старшокласників в умовах воєнного стану в Україні. На основі комплексного емпіричного дослідження виявлено ключові предиктори морального розвитку старшокласників, серед яких особливе місце посідають ясність Я-концепції, здатність до рефлексії та ієрархія моральних інтуїцій. Особлива увага приділена чотирьом індикаторам моральної зрілості: рівням розвитку моральної свідомості, етичної поведінки, етичного спілкування та рівню етичних міжособистісних взаємовідносин. Доведено, що розвиток моральної свідомості в юнацькому віці в умовах війни є нелінійним процесом, що критично залежить від психологічної стійкості та змісту соціальної взаємодії. Виявлено, що воєнний стан провокує «моральне загартування» у частини старшокласників, прискорюючи перехід від конвенційного до постконвенційного рівня моралі. Водночас ідентифіковано ризики моральної деформації під впливом хронічного стресу, що проявляються у звуженні сфери моральної відповідальності до найближчого оточення. Моральна свідомість старшокласників у період ранньої юності еволюціонує від дотримання зовнішніх правил до автономної рефлексії. Виявлено значний розрив між декларативною етичною обізнаністю та низьким рефлексивним моральним статусом, що свідчить про вразливість старшокласників до конформізму в ситуаціях реального стресу. Стабільність моральної позиції прямо залежить від ясності Я-концепції, тому особистісна непевність веде до сліпого підпорядкування авторитетам, що гальмує етичний розвиток. Результати дослідження дозволяють виокремити певні психотипи старшокласників за рівнем їхньої етичної компетентності та розробити стратегії психолого-педагогічного супроводу морального зростання молоді в умовах суспільної нестабільності. Для подальшого морального розвиткy старшокласників виховний вплив має бути диференційованим. Підготовлено цільові рекомендації для практичних психологів, вчителів та батьків стосовно кожного визначеного психотипу старшокласників.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПЕРЕВІРКИ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ САНОГЕННОГО МИСЛЕННЯ ПІДЛІТКІВ

2026-05-28T14:41:23+03:00

У статті розкрито особливості соціально-психологічного тренінгу як інструменту експериментальної перевірки методики формування саногенного мислення підлітків у процесі військово-патріотичного виховання засобами фізичного виховання і спорту; обґрунтовано сутність поняття «соціально-психологічний тренінг»; встановлено алгоритм його організації та проведення; визначено структуру та змістові аспекти як інструменту експериментальної перевірки методики формування саногенного мислення підлітків на основі здатностей емоційного інтелекту. Згідно з гіпотезою нашого дослідження рівень і прояви емоційного інтелекту підлітка у сфері навчання і занять спортом є важливим чинником формування здатностей саногенного мислення, що інтегрують динамічні моменти психіки (психічні процеси), тривалість її проявів (психічні властивості), закріпленість і повторюваність цих проявів (психічні стани) у повсякденних діях і діяльності. Виявлена та обґрунтована у статті інформація свідчить про те, що тренінгова програма у єдності теорії і практики допомогла підліткам отримати знання про саногенне мислення як соціально-психологічний феномен, а також про емоційний інтелект як психологічну особливість у сфері навчання, первинної військової підготовки, спортивно-оздоровчої діяльності у закладі освіти та поза його межами; про здатності емоційного інтелекту у конкретизації його складових (емоційної самосвідомості, емоційного самокерування, соціальної самосвідомості, керування взаєминами); сформувати (удосконалити) уміння і навички рефлексії підлітка над своїм емоційним станом та оточуючих, емпатії, емоційно наповненої взаємодії і комунікації, а також подолання (чи уникнення) стану стресу; підтвердити гіпотезу нашого дослідження, зробити висновок про валідність, надійність та об’єктивність отриманих результатів.

ОСОБИСТІСНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЮНАЦТВА У ВИМУШЕНІЙ ЕМІГРАЦІЇ: СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВИЙ АНАЛІЗ

2026-05-28T14:51:48+03:00

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми особистісної ідентичності в юнацькому віці в умовах вимушеної еміграції. Розглянуто основні підходи до розуміння ідентичності, зокрема як динамічного утворення, що формується у процесі активної взаємодії суб’єкта із соціальним середовищем та рефлексії власного досвіду. Встановлено, що ідентифікація виступає механізмом соціалізації, тоді як ідентичність є інтегрованим результатом привласнення цінностей, норм і соціального досвіду. Окрему увагу приділено аналізу специфіки соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці. Встановлено, що саме юність є сенситивним періодом становлення ідентичності, оскільки в цей час відбувається активне особистісне і професійне самовизначення, інтенсивний розвиток рефлексії та формування ціннісно-смислової сфери особистості. Проаналізовано вплив міграційної кризи як лімінальної та травматичної ситуації, що супроводжується руйнацією звичних соціокультурних опор, втратою стабільності та дестабілізацією ідентифікаційних структур. Виявлено, що вимушена еміграція спричиняє кризу ідентичності, яка проявляється у конфлікті між попереднім образом «Я» та новими умовами існування. На основі здійсненого теоретичного аналізу розроблено структурно-змістову модель особистісної ідентичності юнацтва в умовах вимушеної еміграції, що включає три взаємопов’язані компоненти: особистісний, соціальний та ціннісний. Особистісний компонент відображає внутрішню цілісність і унікальність суб’єкта, соціальний – його включеність у систему міжособистісних відносин, тоді як ціннісний компонент виступає системоутворювальним компонентом, що забезпечує інтеграцію всіх складових ідентичності. Встановлено, що в умовах вимушеної еміграції саме ціннісний компонент набуває провідного значення, оскільки забезпечує переосмислення життєвих орієнтирів і виступає внутрішнім ресурсом реконструкції ідентичності. Встановлено, що ключовим механізмом цього процесу є саморефлексія, яка дозволяє інтегрувати травматичний досвід у цілісну життєву історію та відновити відчуття безперервності власного «Я».

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ЖУРНАЛІСТА ДО РОБОТИ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ: СТРУКТУРА ТА КОМПОНЕНТИ

2026-05-28T15:13:19+03:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування структури та компонентів психологічної готовності журналіста до професійної діяльності в умовах збройного конфлікту. Актуальність проблеми зумовлена тим, що медійники є однією з найбільш психологічно вразливих професійних груп: за даними міжнародних досліджень, рівень посттравматичного стресового розладу серед воєнних кореспондентів сягає показників, порівнянних із комбатантами, а українські лонгітюдні дані засвідчують масштабне погіршення психоемоційного стану журналістської спільноти протягом усіх років повномасштабної війни. Водночас більшість журналістів починають працювати в зонах конфлікту без спеціальної психологічної підготовки, покладаючись виключно на редакційний досвід та інтуїцію. Мета дослідження полягає у визначенні структурних компонентів психологічної готовності журналіста до роботи в умовах збройного конфлікту на основі інтеграції загальнопсихологічних моделей готовності, даних емпіричних досліджень журналістської травми та специфіки українського воєнного досвіду. Методологічну основу становить теоретичний аналіз та систематизація наукових джерел, порівняльний аналіз моделей психологічної готовності та концептуальне моделювання. Результати свідчать, що психологічна готовність журналіста має чотирикомпонентну структуру: когнітивний компонент (психоосвіченість щодо травми та її проявів), емоційно-регулятивний компонент (здатність до управління власними емоційними реакціями на травматичний матеріал), рефлексивний компонент (спроможність до свідомого опрацювання медійної травми) та ресурсний компонент (наявність індивідуальних та соціальних ресурсів для підтримки функціонування). Кожен компонент верифіковано на даних лонгітюдних опитувань Інституту масової інформації та результатах міжнародних досліджень. Практична цінність полягає у створенні теоретичного підґрунтя для розробки програм підготовки журналістів до роботи в особливих умовах.

ФЕНОМЕН ПІКОВИХ ПЕРЕЖИВАНЬ А. МАСЛОУ

2026-05-27T15:10:57+03:00

У статті досліджено природу та феноменологічні характеристики «пікових переживань» у контексті гуманістичної психології Абрагама Маслоу. Актуальність роботи зумовлена необхідністю вивчення ресурсних станів особистості, що забезпечують її самоактуалізацію та психічне здоров’я. В статті опрацьовані дослідження ключових зарубіжних та вітчизняних науковців, які вже працювали над цією темою, згруповано їх за підходами. В результаті чого з’ясовано, що, попри значну кількість праць про пікові переживання, феноменологічна сутність цього феномену, розпочата А. Маслоу, залишається недостатньо висвітленою послідовниками його концепції, які перевагу надали дослідженню ролі цього феномену у різних сферах життєдіяльності людей, приділяючи недостатньо уваги саме сутнісній характеристиці категорії «пікові переживання», що свідчить про зміщення фокусу з теоретичного опису феномену пікових переживань до його прикладного вивчення. Тому метою статті є поглиблення теоретичних концептуальних уявлень про динаміку вищих станів свідомості – від короткочасних «пікових переживань» до стабільних «плато-переживань». Зроблено аналіз сутності феномену пікових переживань з використанням ключової дихотомії: Д-пізнання проти Б-пізнання, переходу від дефіцитарного (Д-пізнання) до буттєвого (Б-пізнання) сприйняття реальності. Висвітлено, що такі моменти мають терапевтичний ефект, валідуючи сенс життя та стимулюючи творчий потенціал. До даної статті включено також дослідження пізнього періоду творчості А. Маслоу про плато-переживання, які доповнюють і поглиблюють наукове дослідження феномену пікових переживань А. Маслоу. В результаті дослідження встановлено, що інтеграція пікового досвіду і плато-переживань в повсякденності є необхідною умовою трансформації особистості від короткочасних сплесків щастя до стабільного буттєвого пізнання. Поглиблені концептуальні уявлення про динаміку вищих станів свідомості – від короткочасних «пікових пережи- вань» до стабільних «плато-переживань». Дістало подальшого розвитку розуміння буттєвого пізнання (Б-пізнання) як стабільної стратегії сприйняття реальності, що дозволяє особистості зберігати психологічну цілісність та життєві орієнтири в умовах тривалої соціальної турбулентності. Матеріали статті можуть бути використані у психологічному консультуванні та психотерапії, для створення технік активації ресурсних станів клієнтів у подоланні особистісних криз, депресивних станів та підвищенні загального рівня життєстійкості. Отримані дані можуть стати базою для розробки тренінгів із розвитку емоційного інтелекту та профілактики емоційного вигорання. Практичне значення дослідження визначається також можливістю впровадження його результатів у навчальний процес закладів освіти та у роботі соціальних працівників, а також у коучінговій практиці для навчання клієнтів стратегіям підтримки їх високої продуктивності та емоційної рівноваги без ризику психологічного виснаження.

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-05-27T15:19:31+03:00

У статті здійснюється аналіз гендерних аспектів прояву та розвитку резильєнтності студентської молоді під час війни в Україні. Резильєнтність особистості розглядається як здатність адаптовуватися та реорганізовувати себе в умовах несприятливих подій, відновлювати психологічну рівновагу та підтримувати здорове функціонування. Проведене емпіричне дослідження показало переважання середнього рівня резильєнтності у студентів чоловічої й жіночої статей. Значних, статистично значущих гендерних відмінностей в загальному рівні резильєнтності не виявлено, але встановлено наявність розбіжностей у ресурсах стійкості та копінг-стратегіях. Для обох статей важливими чинниками подолання стресу є здатність до логічного та критичного мислення, віра, уява, фізична активність. Однак юнаки у складних життєвих ситуаціях виявляють більшу схильність до критичного аналізу проблеми та дисимуляції, оптимізму, планування діяльності й раціонального вирішення проблем. Дівчата частіше, ніж юнаки, звертаються за підтримкою до інших людей та більш відкрито виявляють емоції. У дівчат виявлена сильніша тенденція зменшувати стрес через відступ/рефлексію, переключення уваги на іншу діяльність, проблемний аналіз та збереження самовладання. Обидві групи респондентів проявляють гнучкість у використанні когнітивних та поведінкових копінгів, проте жіноча вибірка для подолання стресу застосовує ширший спектр емоційних копінг-механізмів. Майже половина юнаків і дівчат застосовують адаптивні когнітивні копінги (відповідно 47,3% і 42,1%) та відносно адаптивні поведінкові копінги (відповідно 44,4% і 50%), а 77,8% юнаків і 63,1% дівчат – адаптивні емоційні копінги. Водночас значна частина респондентів обох статей у стресових ситуаціях вдається до неадаптивних копінг-стратегій. Студенти обох статей демонструють усвідомлення сенсу життя та наявність життєвих цілей, однак дівчата можуть частіше відчувати, що сенс уже знайдено, тоді як юнаки значно активніші в екзистенційних пошуках. У чоловічій вибірці переважають середній та вище за середній рівні самоефективності, а в жіночій – вищий за середній. Результати дослідження можуть бути використані для розробки гендерно чутливих програм розвитку резильєнтності студентської молоді в умовах війни.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СПРИЙНЯТТЯ БЛОГЕРА ЙОГО АУДИТОРІЄЮ: РЕЗУЛЬТАТИ ПІЛОТАЖНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-05-27T15:28:41+03:00

У статті здійснено аналіз психологічних чинників сприйняття блогера його аудиторією на основі результатів пілотажного емпіричного дослідження. Збір емпіричних даних здійснювався із застосуванням дистанційного опитування за допомогою платформи Google Forms та подальшого статистичного опрацювання даних у програмному середовищі IBM SPSS Statistics 27. Проаналізовано результати анкетування 47 респондентів. Розкрито латентну структуру сприйняття медійної особистості, окреслено взаємозв’язок когнітивних, емоційних і поведінкових компонентів формування публічного образу блогера. У результаті факторного аналізу виявлено чотири базові чинники сприйняття блогера: 1) когнітивно-репутаційний – включає раціональні оцінки (компетентність, особистісні якості, соціальна ідентичність) та позитивні емоційні реакції (довіра, повага, захоплення); 2) фактор негативної емоційної залученості – виявлено неоднозначну роль негативних переживань, які виступають одночасно і у якості індикатора критичного ставлення, і у якості важливого механізму утримання уваги аудиторії; 3) фактор позитивної емоційної залученості – відображає переживання глибоких позитивних емоцій (прив’язаність, емпатія, задоволення); 4) фактор соціального порівняння – включає емоції, які зумовлені процесами порівняння себе з медійною особистістю. У результаті застосування ієрархічного кластерного аналізу виявлено три ключові кластери. Вони відображають: механізми формування довіри та авторитету на основі автентичності та професіоналізму блогера, інструменти комунікативної взаємодії та lifestyle-складову його публічного образу, а також автономний блок інтенсивних негативних емоційних реакцій. Доведено, що щирість самопрезентації виступає базовим елементом позитивного прийняття публічного образу блогера. Прояви неавтентичності (недостатньої щирості) можуть призводити до ланцюгових негативних реакцій. Вони суттєво впливають на рівень довіри з боку аудиторії. Доведено, що ефективна самопрезентація, узгодженість контенту зі способом життя блогера, здатність керувати емоційним станом аудиторії забезпечують побудову позитивного публічного образу. За таких умов він може розраховувати на тривалу підтримку з боку підписників.

САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК РЕСУРС ПРОФЕСІЙНОГО ТА ЖИТТЄВОГО УСПІХУ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2026-05-27T15:35:58+03:00

У статті розглянуто самореалізацію особистості як один із ключових внутрішніх ресурсів професійного та життєвого успіху в умовах сучасного суспільства. Актуальність теми зумовлена зростанням вимог до адаптивності, автономії, професійної мобільності, психологічної стійкості та здатності особистості до усвідомленої побудови власної життєвої траєкторії. Метою роботи є визначення ролі самореалізації особистості як ресурсу професійного та життєвого успіху у сучасному суспільстві. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та систематизації наукових підходів до трактування самореалізації, професійного становлення, життєвого успіху та психологічного благополуччя особистості. У результаті дослідження встановлено, що самореалізація має багатокомпонентну структуру і включає мотиваційно-ціннісний, суб’єктний, діяльнісний, рефлексивний та соціально-інтегративний компоненти. Обґрунтовано, що саме узгоджена взаємодія цих компонентів забезпечує здатність особистості реалізовувати власний потенціал у професійній діяльності, досягати соціально значущих результатів, підтримувати внутрішню цілісність, психологічну стійкість і суб’єктивне переживання життєвої успішності. Показано, що професійний успіх визначається не лише рівнем знань, навичок і формальних досягнень, а й автентичністю, автономією, відповідальністю та здатністю до рефлексивної корекції власного розвитку. Доведено, що життєвий успіх має як зовнішній, так і внутрішній вимір, а його стійкість залежить від відповідності між цінностями, цілями та реальною поведінкою особистості. Визначено, що умовою самореалізації виступає сприятливе освітнє, професійне та соціокультурне середовище, яке підтримує ініціативність, автономію, активність і смислову включеність людини в суспільне життя. Практичне значення отриманих положень полягає у можливості їх використання для психологічних і педагогічних досліджень проблем особистісного розвитку, професійного самовизначення та підтримки життєвої ефективності. Зроблено висновок, що самореалізація є системним ресурсом, який поєднує особистісний потенціал із вимогами соціального середовища та виступає передумовою професійної ефективності, життєвої результативності й психологічного благополуччя.

ОСНОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У СПІВРОБІТНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

2026-05-27T15:53:10+03:00

Актуальність і новизна дослідження зумовлені необхідністю вдосконалення системи психологічного та соціально-психологічного супроводу правоохоронної діяльності, спрямованої на узагальнення наукових і практичних досягнень у сфері профілактики девіантної поведінки правоохоронців. У дослідженні також акцентовано увагу на теоретичному обґрунтуванні профілактичних методів, спрямованих на виявлення недоліків професійно значущих якостей особистості, а також їх психологічну корекцію та розвиток засобами тренінгових підходів. Метою статті є визначення сучасних психологічних підходів і методів профілактики ризику виникнення девіантної поведінки у правоохоронців. Завдання дослідження полягають у визначенні профілактичних методів, що застосовуються в системі соціально-психологічного супроводу, виокремленні ключових підходів, визначенні компонентів структури особистості, які підлягають профілактичному впливу, а також наданні практичних рекомендацій щодо розроблення програм профілактики. Дослідження показало, що одним із найбільш ефективних методів психологічної корекції та розвитку професійно значущих якостей є професійно-психологічний тренінг, максимально наближений до реальних умов службової діяльності. Такий тренінг сприяє корекції дезадаптивних поведінкових установок і порушень емоційно-вольової, когнітивної та мотиваційної сфер. Психопрофілактичні заходи переважно охоплюють когнітивно-поведінкову, комунікативну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери особистості. Ефективні тренінгові програми мають включати психофізіологічні підходи, елементи когнітивно-поведінкової терапії, розвиток комунікативних навичок, тренінги асертивності, рефлексивні практики, аутогенне тренування, техніки розвитку емоційного інтелекту, групові заняття особистісного зростання, логотерапію та психологічне консультування.

ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ МОЛОДДЮ З ДОСВІДОМ ТРАВМИ

2026-05-27T16:04:32+03:00

Мета дослідження полягає в здійсненні огляду існуючих психологічних теорій щодо значення прояву переживань самотності у молоді з досвідом травми. Методи. Теоретична частина роботи будувалася на основі порівняльного аналізу вітчизняних науково-теоретичних досліджень щодо проблеми травматичного досвіду та його впливу на якість психічного здоров’я у студентському віці. На основі здійснених теоретичних пошуків та узагальнень було розроблено програму емпіричної перевірки визначених положень. Достовірність та надійність результатів забезпечувалася науково-методологічною обґрунтованістю дослідження, використанням адекватних поставленим завданням методів та репрезентативністю вибірки. Результати. У статті здійснено спробу інтеграції наукових підходів до розуміння травматичного досвіду, його особливостей і причин у студентському віці. Об’єктом дослідження визначено травматичний досвід, предметом – особливості переживання самотності у студентів. Основну увагу зосереджено на наслідках травми для емоційного стану та переживання самотності молоді. Отримані результати свідчать, що більшість молоді (65,4%) має низький рівень самотності, що вказує на збереження соціальних зв’язків навіть за наявності травматичного досвіду. Водночас 34,6% респондентів демонструють середній рівень самотності, що може свідчити про періодичні труднощі в емоційній близькості та відчуття ізольованості. За шкалою Аарон Бек переважають мінімальний (42,3%) та легкий (38,5%) рівні депресії, що загалом характеризує вибірку як відносно емоційно стабільну. Проте наявність помірного (15,4%) і важкого (3,8%) рівнів депресії вказує на частину молоді, яка потребує психологічної підтримки. Водночас у 76,9% респондентів травматичний досвід (середній і високий рівні впливу) продовжує позначатися на їхньому емоційному стані, що підкреслює його значущу роль у переживанні самотності.

ЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК В УМОВАХ СІМЕЙНИХ КРИЗ

2026-05-28T06:55:15+03:00

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми психологічної резильєнтності як провідного чинника самореалізації жінок в умовах сімейних криз. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтенсивності та тривалості стресогенних впливів у сімейному середовищі, що детермінують порушення емоційної рівноваги, трансформацію життєвих цінностей і зниження рівня особистісної ефективності жінки. У цьому контексті особливого значення набуває вивчення внутрішніх ресурсів особистості, які забезпечують адаптивне функціонування та здатність до саморозвитку. Метою дослідження є концептуалізація феномену психологічної резильєнтності, визначення її структурно-функціональних характеристик та обґрунтування її ролі у процесах самореалізації жінок у кризових умовах сімейного середовища. У роботі систематизовано сучасні наукові підходи до інтерпретації понять «психологічна резильєнтність», «самореалізація» та «сімейна криза», здійснено їхній порівняльний аналіз у межах особистісно-орієнтованої та соціально-психологічної парадигм. Встановлено, що психологічна резильєнтність виступає інтегративною, динамічною властивістю особистості, яка включає когнітивний, емоційно-регулятивний та поведінковий компоненти й забезпечує ефективну адаптацію до несприятливих обставин. Обґрунтовано, що самореалізація жінки в умовах сімейних криз є багатовимірним процесом, який передбачає активізацію внутрішніх ресурсів, переосмислення життєвого досвіду та формування конструктивних стратегій подолання труднощів. Розкрито, що високий рівень резильєнтності корелює з розвитком адаптивних копінг-стратегій, збереженням психологічної цілісності та здатністю до особистісного зростання навіть у ситуаціях хронічного стресу. Доведено, що резильєнтність виконує не лише компенсаторну, але й прогностичну та ресурсну функції у процесі самореалізації.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ СТЕРЕОТИПИ МОЛОДІ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ

2026-05-28T07:41:58+03:00

У статті досліджено такі соціально-психологічні стереотипи серед молоді віком 18–25 років, як: освіта, гендерні ролі та зовнішність. Проведено оригінальне анкетування 30 респондентів: 15 жінок і 15 чоловіків. Детально розроблено 20 запитань, які згруповано у такі чотири рівномірні блоки: усвідомлення існування стереотипів; соціальний досвід і внутрішній тиск; психологічний вплив стереотипів; рефлексія та психологічна зрілість. Загалом, стереотипи, це – більш-менш сформований образ чи відповідне уявне бачення того чи іншого соціального об’єкта розмаїтих суб’єктів соціуму, які є виразниками повсякденного відображення та сприйняття у своїй свідомості предметів, дій чи явищ об’єктивного світу щодо суб’єкта, які діють у конкретному часі, ставлення до них, реагування на них, а, відповідно, до суб’єкта, як їхнього носія наділеного ними. Слід зазначити, що стереотипи є як стабільні, так і змінні, а також – розмаїті. На їхнє сприйняття і адаптацію впливають різні чинники, наприклад, вплив виховання в сім’ї, соціально-психологічне зовнішнє оточення соціуму, особистий досвід, релігійна чи конфесійна приналежність, ставлення до інших націй чи етносів, вплив засобів масової інформації тощо. Вікові цикли життя також впливають на їхню стабільність чи змінність. У даному дослідженні ці фактори простежуються, хоча вікова вибірка респондентів є стабільною, але суспільні умови в нашій країні також позначилися на стереотипізаціії. Поряд із стабільними, у даному віці стереотипами, появилися нові, зумовлені викликом часу, а саме російсько-українською війною, які наповнили свідомість і поведінку молоді більшою емоційною стійкістю, психологічною стриманістю, глибинним відчуттям та усвідомленням своєї ідентичності. У вищезазначених чотирьох блоках дослідження детально аналізуються питання щодо виявлення рівня усвідомлення молоддю існування соціально-психологічних та гендерних стереотипів, висвітлюється реальний соціальний досвід молоді, психологічний вплив стереотипів на особистість, готовність молоді до критичного осмислення і подолання соціально- психологічних стереотипів тощо.

ФЕНОМЕН АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

2026-05-28T09:15:25+03:00

Стаття присвячена феномену агресивності особистості, який посідає важливе місце у сучасній психологічній науці та пов’язаний із різними формами міжособистісної взаємодії, емоційними реакціями та поведінковими стратегіями людини. Агресивність розглядається як складна психологічна характеристика, що відображає готовність особистості до агресивного реагування та проявляється у різноманітних формах поведінки – від відкритих конфліктних дій до прихованих форм ворожості. У зв’язку з цим дослідження агресивності є важливим для поглиблення розуміння психологічних механізмів поведінки особистості у процесі соціальної взаємодії. Метою дослідження є теоретичний аналіз феномену агресивності особистості, уточнення змісту понять «агресія», «агресивність» та «агресивна поведінка», а також узагальнення підходів до розуміння її проявів і типології у психологічній науці. Теоретичну основу дослідження становлять наукові концепції, у межах яких агресивність розглядається як інтегративна властивість особистості, що формується під впливом індивідуально-психологічних, соціальних і ситуаційних чинників. У результаті теоретичного аналізу наукових джерел уточнено співвідношення понять «агресія», «агресивність» і «агресивна поведінка». Показано, що агресія постає як окремий акт або реакція, агресивність – як відносно стійка властивість особистості, а агресивна поведінка є конкретною формою її реалізації у соціальній взаємодії. Узагальнення різних наукових підходів до типологізації агресії дозволило систематизувати основні форми агресивної поведінки та розкрити багатовимірний характер цього феномену. Отримані результати сприяють уточненню теоретичного розуміння агресивності особистості як складного психологічного феномену та окреслюють можливості подальших психологічних досліджень у цьому напрямі у сучасній психологічній науці.

ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ТА МОТИВАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ НІКОТИНОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

2026-05-27T13:32:59+03:00

У статті здійснено теоретико-емпіричне дослідження проблеми формування нікотинової залежності у студентському середовищі та визначено психологічні детермінанти й мотиваційні особливості. Зазначено, що актуальність
дослідження обумовлена стрімким поширенням тютюнопаління серед молоді та необхідністю пошуку нових підходів до превенції залежної поведінки в умовах сучасних соціально-психологічних викликів. З’ясовано сутність нікотинової залежності як складного соціально-психологічного феномену, що детермінований не лише фізіологічними
чинниками, а й соціокультурними установками, груповими цінностями та субкультурною модою.
Проаналізовано результати емпіричного дослідження, проведеного на базі Державного податкового університету. З використанням валідизованого інструментарію (тест К. Фагерстрема, анкета Хорна, тест «Індекс тяжкості
куріння») встановлено, що для більшості студентів характерним є слабкий та середній рівні залежності. Особливу
увагу приділено вивченню мотиваційної структури тютюнопаління серед молоді. Виявлено, що провідними мотивами вживання нікотинових продуктів є прагнення до психологічної підтримки в стресових ситуаціях та релаксації.
Встановлено, що куріння часто виступає ілюзорною копінг-стратегією, спрямованою на зниження соціальної тривожності та емоційну саморегуляцію.
Доведено наявність гендерних розбіжностей у структурі мотивації: для жінок куріння частіше є засобом емоційного розвантаження, тоді як для чоловіків – атрибутом соціалізації та дозвілля. Уточнено психологічні детермінанти, що підтримують розвиток адикції на етапі юності, коли фізична залежність ще не є домінуючою. Обґрунтовано
використання результатів дослідження для розробки диференційованих психопрофілактичних та психокорекційних
програм, спрямованих на формування у студентів навичок стресостійкості та свідомої відмови від адиктивних паттернів. Зазначено необхідність переходу від загальних заборонних методів до розвитку емоційного інтелекту та
валеологічної свідомості особистості.